Яру пшеницю споконвічно вирощували хлібороби України. Ще на початку ХХ століття саме вона була основою зернового господарства. У 1913 році ярою пшеницею в Україні засівали 5,7 млн. га, тоді як озима займала лише 3 млн. Значні масиви ярої пшениці були як у довоєнні, так і в повоєнні роки — майже 1,2 млн. гектарів у 1951 році.
Одночасно зі створення високопродуктивних зимостійких сортів озимої пшениці площі під ярою різко скорочували. І це, незважаючи на те, що яра пшениця має відмінні хлібопекарські властивості й більш придатна порівняно з озимою для виготовлення дійсно високоякісних макаронних виробів.
В окремі роки загибель озимини в Україні внаслідок несприятливих умов перезимівлі становила 1,5—2 млн. гектарів, а в 2002—2003 роках — досягла 5 млн., що й обумовило істотне збільшення площ під ярою пшеницею до 477 тис. гектарів у 2003 році, а в 2004-м і 2005 роках — до 526 тис. гектарів.
Подальше розширення посівів ярої пшениці стримувала нестача насіння і недолугість товаровиробників різних рівнів АПК. Доречно підкреслити, що Міністерство аграрної політики свого часу підтримало пропозицію вчених Української академії аграрних наук про збільшення виробництва ярої пшениці з доведенням площ посіву до 1,2—1,3 млн. гектарів з тим, щоби винести цю важливу культуру з розряду страхової та створити реальні передумови для компенсації недобору продовольчого зерна за рахунок збільшення обсягів виробництва ярої пшениці. Адже, як свідчить виробнича практика, при загибелі озимих їх пересівають або «ремонтують», як правило, ячменем. Це призводить до загального зменшення валових зборів зернових культур, а господарства, замість продовольчого зерна, одержують зернофураж. При цьому важливим є використання ярої м’якої пшениці як для пересіву озимих, так і для засіву площ, які були недосіяні з осені через ґрунтову посуху.
Сучасні сорти ярої м’якої пшениці вітчизняної селекції мають високий потенціал урожайності й можуть в умовах виробництва забезпечити 32—35 ц/га.
Але в структурі посівних площ господарств яра пшениця, зазвичай, відсутня, і тому висівають її без дотримання агротехнічних вимог.
Водночас вирощування обох видів ярої пшениці є економічно виправданим, оскільки виключає необхідність імпорту високоякісного зерна. Тому для стабілізації виробництва продовольчого збіжжя та забезпечення сировиною потреб макаронної промисловості України яра пшениця повинна зайняти належне місце у господарюванні.
Результативність виробництва цієї культури підвищується, якщо при вирощуванні будуть ураховуватись сортові й технологічні особливості м’якої і твердої пшениці.
У Харківській області, як і в інших регіонах, є великий досвід їх вирощування. Досягнення ряду передових господарства свідчать, що вона може конкурувати з озимою по урожайності. Нині ситуація змінилась на краще. Так, у 2014 році в Харківській області на площі 7726 га одержано по 35,3 ц/га, а в 2015 р. на площі 9350 га по 23,2 ц/га. В Ізюмському районі на площі 1340 га в 2015 році зібрали по 26,8 ц/га пшениці ярої. Створено нові сорти ярої твердої і м’якої пшениці з високою потенційною врожайністю на рівні 43—45 ц/га. Як свідчать розрахунки, заміна частини посівів озимої пшениці ярою обумовлює суттєве збільшення прибутку і рівня рентабельності.
Високий потенціал вітчизняних сортів ярої пшениці можливо реалізувати тільки за умов суворого дотримання агротехнічних норм та вимог сучасних адаптованих до зони технологій вирощування.
Розширення площі посіву ярої пшениці в Харківській області до 50 тис. гектарів за урожайності 2,3—2,5 т/га, на основі удосконалення технологій вирощування, забезпечить одержання понад 125 тис. тонн високоякісного продовольчого зерна щорічно.
Михайло БОБРО, завідувач кафедри рослинництва Харківського НАУ ім. В. В. Докучаєва, член-кореспондент НААНУ, доктор сільськогосподарських наук, професор.
