Херсонські науковці стривожені: з полів на півдні України щезає культурна рослина, яка є запорукою збереження родючості грунтів. Це звичайна люцерна, що раніше йшла на корм худобі, а після її масового вирізання стала «непотрібною». Дедалі більше ділянок, де люцерну вирощували, відводять під соняшник та ріпак, і в чомусь аграріїв можна зрозуміти — ці культури забезпечують найвищий прибуток, а на люцерну попит низький. От тільки в довготерміновій перспективі «люцерновий геноцид» знищує і саму основу рільництва, переконують експерти.
— Ще в 1998 році люцерна займала на Херсонщині 200 тисяч гектарів площ. Нині — вдесятеро менше. Між тим сьогодні орендарі й фермери на цьому виграють, а завтра втрачатимуть, — пояснює завідувач відділу селекції Інституту зрошуваного землеробства НААН України (Херсон) кандидат сільськогосподарських наук Олена Тищенко. — Адже в люцерні важливі не тільки «вершки», а й корінці. Після викошування її коренева система залишається в землі, і цих залишків набирається 16—20 тонн на гектар. А в них — такі поживні речовини, як азот, фосфор, калій тощо. Тільки азоту люцерна залишає 2,4—2,5 центнера на гектар, а це дорівнює 7—8 центнерам аміачної селітри. Тож підживлювати озимі наступної весни краще у природний спосіб, аніж «хімією»! Окрім того, добрива нині недешеві.
Цьогоріч в Інституті зрошуваного землеробства завершили роботу над новим унікальним сортом люцерни «Анжеліка». Його період вегетації закінчується на місяць пізніше, ніж в інших сортів, тому зеленої маси з нього можна отримати більше. Херсонські селекціонери дуже хотіли б, аби новітня «Маркіза янголів» з’явилася й на українських полях, стимулюючи їх родючість і залишаючись «гарантом» того, що всі ми і на майбутнє будемо з хлібом. Та чи вистачить у виробників для цього далекоглядності й елементарних агрономічних знань? Питання, як то кажуть, відкрите.
Херсонська область.
