Міжнародна конференція "Перша світова війна на Волині" проходила 5--6 липня спочатку в райцентрі Маневичі, а потім -- у селі Костюхнівка. У цій науковій зустрічі взяли участь історики та краєзнавці України і Польщі. Однією із знакових її подій стало відкриття оновленого військового кладовища часів Першої світової війни в селі Рудка-Червинська Камінь-Каширського району.
На знімках:
військове кладовище добре видно з магістралі Луцьк -- Любешів
сподіваємося, що ця стежка через житнє поле стане дорогою пам'яті
спільна молитва над могилами загиблих воїнів
на цих плитах у підніжжі хреста закарбована пам'ять про ту страшну війну
На цьому некрополі 5 липня після багатьох десятиліть забуття знову прозвучали слова молитви. Панахиду за загиблими сто років тому воїнами російської, австро-угорської і німецької армій відправили священики УПЦ, УПЦ Київського патріархату, Римсько-католицької церкви. Поклонитися світлій пам'яті воїнів прийшли місцеві селяни, а також учасники конференції. Від їх імені на жалобних заходах виступив доктор історичних наук, професор Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Ярослав ШАБАЛА. Науковець розповів про трагедію, яка сталася 3 квітня 1917 року на Червищанському плацдармі. Від куль і снарядів ворога, отруйного газу, застосованого німецькими військами, а також у водах розлитої тоді річки Стохід того дня загинуло понад десять тисяч воїнів російської армії, значними були втрати й іншої сторони. Численні кладовища нагадують про ті далекі вже битви. За даними істориків, на Волині під час боїв 1916--1917 років загинуло з обох сторін понад 350 тисяч воїнів.
Багато десятиліть, ще з міжвоєнних років, кладовище в Рудці-Червинській було забуте і недоглянуте. Воно нагадувало зелений острівець серед золотих хлібних нив. Проте зелені хащі слугували захистом від мародерів. З багатьох могильних плит, які були тут, залишилося лише чотири. Віталій Пащук, лісничий Ново-Червищанського лісництва, що розташоване за двісті метрів від некрополя, зізнався, що за 32 роки роботи так жодного разу і не наважився зайти в цю гущавину. А цьогоріч, ніби надолужуючи згаяне, з ентузіазмом взявся за відновлення кладовища.
Ідея повернути цей цвинтар з небуття виникла влітку минулого року. Їдучи в село Кухітська Воля, що в Зарічнянському районі Рівненської області, розчищати від чагарників тамтешнє військове кладовище часів Першої світової війни, ми на кілька хвилин зупинилися в Рудці-Червинській. Разом із краєзнавцем Геннадієм ГУЛЬКОМ вирішили оглянути дивний гайок на не характерному для цих місць пагорбі неподалік шосе Луцьк -- Маневичі -- Любешів (державний кордон із Республікою Білорусь). Як і передбачали, це було закинуте кладовище. Увесь рік жили планами про його відродження. Поділилися ними з директором Маневицького держлісгоспу заслуженим лісівником України Володимиром Радіоном. Той підтримав нашу ініціативу. А на початку літа 2016 року за справу взялися працівники Ново-Червищанського лісництва. В середині червня, після того як територія некрополя була звільнена від чагарників і зайвих дерев, ми разом із Геннадієм Гульком та директором ДП "Волинські старожитності" Олексієм ЗЛАТОГОРСЬКИМ зустрілися із лісничим Віталієм ПАЩУКОМ і обговорили подальші дії. Тоді ж визначили й межі всіх шести величезних братських могил (у них можуть бути поховані від тисячі до трьох тисяч загиблих воїнів). Вирішили приурочити відкриття оновленого некрополя до часу проведення міжнародної наукової конференції.
Сьогодні кладовище огороджене, посеред братських могил височіє дубовий хрест, а при вході на меморіал встановлено пам'ятну дошку з розповіддю про трагедію Червищанського плацдарму.
Хотілося б сказати слова вдячності директору Маневицького держлісгоспу Володимиру РАДІОНУ, лісничому Ново-Червищанського лісництва Віталію Пащуку, майстру лісу Віктору ПРОНЦЕВИЧУ, підприємцю Юрію ЦЬОПИЧУ за безкорисливу працю з увіковічення світлої пам'яті загиблих століття тому воїнів. Заслуговує на повагу і вчинок Івана БАЛИКА, який дозволив зробити проїзд по вже дозріваючому житу. Він обіцяє, що доріжка до кладовища завжди буде відкрита людям. А Віталій Пащук сказав, що допоки живий --доглядатиме за солдатськими могилами.
Кожна добра справа має широкий розголос. Тож вже маю запрошення на 12 липня на освячення пам'ятного знака і хреста на забутому військовому кладовищі в селі Ворончин Рожищенського району. Верхів'я Стоходу, як і його пониззя, в 1916--1917 роках теж стали для десятків тисяч воїнів великою "м'ясорубкою", організованою володарями тогочасного світу.
P. S. Можливо дехто закине: надто багато пишете про старе військове кладовище. А скільки їх ще є на берегах тихоплинного Стоходу. Забутих, недоглянутих, зарослих чагарниками. Не всім загиблим воїнам пощастило бути з почестями похованими. Старожили розповідають, що багато років над болотами, які стали для них величезними братськими могилами, ночами блукали вогники: це світився фосфор із їхніх тіл. Тож давайте не забувати про ту велику війну та її героїв, хоч би в якій армії вони воювали. Хай покояться у спокою їхні душі.
Максим СОЛОНЕНКО.
Фото автора.
Волинська область, с. Рудка-Червинська.
