Біля розбитого корита опинилися власники овечих отар на Херсонщині. Навесні вони настригли зі своєї худоби чимало вовни — натуральної сировини для виготовлення якісного одягу. Та збувати її або нікому, або потенційні покупці пропонують завідомо збиткові угоди. Тож «золоте руно» припадає пилом на складах. Серед власників непотрібного багатства — брати Олександр та Петро Лабенок, котрі понад рік тому ризикнули відродити вівцеферму у дюнах біля села Подо-Калинівка Олешківського району. У невеличкого підприємства були свої труднощі зростання, та його засновники гадали, що загалом ведуть справи успішно. Аж доки не дійшло до реалізації плодів тяжкої праці.
— Починали зі ста голів овець елітної гіссарської породи. Для них відновили частину зруйнованої старої кошари, найняли чабанів. Не обійшлося і без втрат — голодної зими вовки винищили сорок тварин. Та все ж отара росте і вже сягає трьохсот голів, — ділиться роздумами Олександр Лабенок. — У травні овечок треба було постригти, а стригалів у районі катма — перевелися, либонь, разом із вівцями. Підходящих фахівців знайшли аж у селищі Асканія-Нова — за кілька сотень кілометрів. Заплатили їм за роботу п’ятнадцять тисяч гривень, навзамін отримали десь шістсот кілограмів вовни — 25 мішків. Та кинулися шукати покупців, а в наших краях їх зовсім нема. Настрижену вовну зголосилося забрати підприємство з міста Вознесенськ на Миколаївщині. Але пропонують якусь знущально низьку ціну в дві гривні за кілограм, ще й з нашою доставкою. Виходить, за сировину ми отримаємо навіть менше, ніж стригалям заплатили. А гроші ж треба — кошару розбудовувати, щоб у холоди і овець, і ягнят вмістила.
І така проблема не лише в олешківських вівчарів. Знаменитий на всю Україну племзавод «Червоний чабан» у Каланчацькому районі виставив свою отару асканійських мериносів на продаж — немає ресурсів утримувати її собі на збиток. Адже навіть на м’ясо за достойною ціною худобу реалізувати стало важко, хоча кількість овець за роки незалежності впала з мільйона до п’ятдесяти тисяч голів.
Сьогодні на Херсонщині за вгодованого піврічного баранця закупівельники дають тисячу гривень. Тобто 35 кілограм екологічно чистого м’яса можна виторгувати менше, ніж по сорок гривень за кілограм. Це при тому, що на ринках у містах за той же кілограм просять від 70—80 гривень. А в курортних містах та селах області, де попит на м’ясо протягом сезону взагалі зростає у рази, тієї ж баранини на прилавках часом узагалі знайти не можна. Отже, є попит, є й пропозиція, та місток між ними досі не можуть навести.
