(Закінчення. Початок у №№ 132-133)

Політики продовжували грати в конституційний «пінг-понг». Наступного дня, 13 квітня 1996 року, у відповідь у газеті «Дзеркало тижня» (№15 (80) вийшла стаття народного депутата, академіка В. Семиноженка, в якій він проводив думку, що «подобається це комусь чи ні, а проект Конституції відповідає принципам демократії, прав людини...» тощо.

І лідери провідних парламентських фракцій, і адміністрація Президента затято не брали до уваги, що їх неконструктивна конституційна перепалка значною мірою сприяла падінню рейтингу Президента з 58 відсотків тих, хто повністю довіряв у грудні 1994 року, до 20 відсотків таких у лютому 1996-го, а довіра парламенту впала до 6,4 відсотка. Причиною низької довіри до Верховної Ради було саме бажання затягнути обговорення проекту Конституції.

Ще 2 квітня 1996 року Верховна Рада прийняла постанову «Про порядок розгляду і прийняття проекту Конституції України». Але в ній було записано лише внести до порядку денного пленарних засідань 17 квітня 1996 року питання про проект Конституції. Хто мав доповідати — не зазначалося. Формально вказувалися статті Регламенту, на підставі яких планувався розгляд питання, але без визначення відповідних постійних комісій, які мали розглянути проект і підготувати висновки, в який термін вони мали подати ці висновки до Президії Верховної Ради, який мав бути порядок подальшої роботи над висновками. Ці та інші питання постанова обійшла мовчанкою.

І лише тиск з боку ради депутатських груп і фракцій з вимогою почати розглядати проект Конституції на пленарних засіданнях зумовили Президію Верховної Ради України прийняти 16 квітня 1996 року постанову №266/96-ПВ, в якій записали: «Визначити доповідачем у питанні про проект Конституції України члена Конституційної комісії, голову постійної Комісії Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин В. Буткевича».

Фактично на підготовку доповіді я мав ніч перед 17 квітня, але заперечувати не міг, оскільки сам не раз вимагав не відкладати розгляд проекту Конституції.

Уже ранок 17 квітня показав, що обговорення проекту буде не з легких. Зареєструвалися лише 244 народні депутати із майже 350 присутніх у залі. Представник лівих фракцій Є. Мармазов підкреслив, що головна причина їхньої нереєстрації полягає в тому, що у Верховній Раді Президент створив умови для прийняття рішень у його інтересах (рейтингові голосування показали, що позицію Президента гарантовано підтримують 190 народних депутатів).

Після 10-хвилинної перерви для консультацій виступив депутат С. Соболєв, який запропонував опублікувати в газеті «Голос України» списки тих, хто не зареєструвався.

На другу умову лівих фракцій для їхньої реєстрації — позбавити мандатів усіх народних депутатів, які працюють у виконавчій гілці влади, — він справедливо відповів, що такі питання слід вирішувати після прийняття Конституції. Оскільки позбавлення мандатів понад 70 народних депутатів заблокує прийняття Конституції через відсутність необхідних 300 голосів.

М. Сирота попросив народних депутатів не гальмувати конституційний процес і дати змогу отримати Україні Конституцію. В. Чорновіл закликав лівий блок зареєструватися і почати розглядати проект: «Я перестав би плювати на проект Конституційної комісії, бо він добрий проект, але його можна вдосконалювати, тільки не погіршити, як це часом буває».

Зареєструватися ліві фракції закликав Л. Анісімов, до виступів якого вони часто прислухалися. Голова Верховної Ради запропонував можливе перенесення обговорення на 23 квітня 1996 року.

Слово для виступу знову взяв М. Сирота, який пропонував заслухати і обговорити доповідь В. Буткевича з проекту Конституційної комісії і не обговорювати інші проекти. Сформувати Тимчасову спеціальну комісію із затвердженням персонального складу, яка, взявши за основу проект Конституційної комісії, доопрацює його з урахуванням зауважень і пропозицій Президента України і внесе свій проект на пленарне засідання 23 квітня (останнє насторожило лівий блок депутатів, оскільки вони знали, що до цієї дати рада фракцій і груп планувала завершити узгодження всіх зауважень і пропозицій з проектом Конституційної комісії).

Одразу, щоб не розглядати доопрацьований радою фракцій і груп проект Конституційної комісії, від фракції «Комуністи України» взяв слово В. Моісеєнко. Він звинуватив опонентів у намаганні затягнути конституційний процес і сказав, що комуністи готові його розглядати сьогодні. Виступив і І. Чиж, який заявив, що він також категорично проти перенесення дати обговорення проекту. Його підтримав П. Симоненко, але за умови, «щоб після доповіді 

В. Буткевича заслухати в обов’язковому порядку альтернативний проект». Остання пропозиція, як і та, щоб обговорення перенести на 23 квітня, не набрала необхідної кількості голосів, і Верховна Рада розпочала слухання доповіді по проекту Конституції Конституційної комісії.

Своїм завданням я тоді бачив: 1) не відходити від проекту Конституційної комісії; 2) зробити все, щоб альтернативні проекти не обговорювались; 3) долучити до обговорення результати роботи ради депутатських груп і фракцій.

До першого мене зобов’язали постанови Верховної Ради і Президії Верховної Ради.

Критикував альтернативні проекти я в доповіді з таких підстав: їх не внесено до порядку денного, як того вимагає Регламент, їх не опрацювали згідно з Регламентом комісії Верховної Ради, деякі суб’єкти законодавчої ініціативи внесли два законопроекти, які принципово відмінні, та ін.

Мій висновок був такий: обговоренню підлягав лише проект Конституційної комісії. Що стосується опрацьованих частин цього проекту радою груп і фракцій, то я також не міг вносити їх у свою доповідь. Але я активно цитував їх, коли відповідав на запитання. Тим самим і Регламент не було порушено, і робота ради фракцій і груп не пропала дарма.

Представивши проект Конституції Конституційної комісії (і в часі мене фактично не обмежували), я наприкінці запропонував визнати роботу десяти груп і фракцій як Тимчасової спеціальної комісії. Депутатам я нагадав, що, згідно з Регламентом, головою такої комісії не може бути глава постійної комісії Верховної Ради, і запропонував на голову кандидатуру М. Сироти, яку ми обговорили перед цим на раді фракцій і груп.

Планувалося виділити півгодини на запитання і відповіді, але бажаючих поставити запитання було так багато, що цей час довелося фактично подвоїти.

Потім 10 хвилин виділили для виступу голови Комісії з питань правової політики і судово-правової реформи В. Стретовича, який, на мій погляд, чудово показав, чому в нашій Конституції маємо дотримуватися історії українського конституціоналізму, починаючи з періоду Київської Русі. На жаль, аудиторія його не зрозуміла.

Після обговорення протягом трьох і більше тижнів доповіді з проекту Конституційної комісії (виступили 55 народних депутатів, записалися ще 60—70, загалом — понад 100) ми вступили у фазу перетягування каната між членами і, особливо, головою Тимчасової спеціальної комісії — ніхто не хотів поступатися.

Від цього постраждав і перебіг обговорення проекту. Оскільки за Регламентом тільки Тимчасова спеціальна комісія Верховної Ради з функціями головної комісії, а не Конституційна комісія, мала право пропонувати текст проекту в першому, другому і т. д. читаннях, і водночас не можна було робити вигляд, що проект Конституційної комісії, внесеної в парламент, зовсім не має ніякого значення, то було прийнято рішення: слід вважати, що перше читання проекту Конституції розпочалося, а буде завершено після утворення Тимчасової спеціальної комісії Верховної Ради України як головної з опрацювання проекту Конституції України.

Отже, проект Конституційної комісії плавно переходив у проект Тимчасової спеціальної комісії з усіма наслідками, що звідси виходили: доопрацювати, врахувати зауваження і пропозиції і вести далі проект до остаточного прийняття Конституції. Спочатку ця пропозиція набрала 195 голосів, а після п’яти хвилин обговорення — 236 голосів, в цілому — 230 голосів.

На голову чи співголів Тимчасової спеціальної комісії пропонувалися: М. Сирота — від ради депутатських фракцій і груп та Б. Ольховський і С. Гмиря — від фракції комуністів. І лише 5 травня під кінець робочого дня було затверджено список членів Тимчасової спеціальної комісії, а М. Сироту — її головою.

Одні боялися, що подумає Москва...

Отже, обговорення проекту Конституції Конституційної комісії розпочалося 17 квітня, а завершилося 5 травня. Загалом виступили понад 100 народних депутатів. Я слухав промовців і порівнював із тим, як приймалась Конституція США. У чомусь ми були схожі, а в чомусь — ні. Скажімо, негативних висловлювань щодо проекту Конституції було не менше, ніж у делегатів конституційних зборів, та й під час дебатів Штатів із приводу Конституції США. У Нью-Йорку конституцію буквально протиснули трьома голосами (30 — «за» і 27 — «проти»). У Массачусетсі 187 делегатів були «за» і 168 — «проти», у Вірджинії 89 — «за» і 79 — «проти, а в Північній Кароліні і Род-Айленді взагалі більшість були «проти». Делегати конституційних зборів переважали наших народних депутатів кількістю юристів — їх була половина від загальної кількості (з 55 делегатів — 28 юристів). Але це не позначилося на підтримці Конституції (з 39 делегатів, які підтримали Конституцію, — 20 були юристи і з 18, які не підтримали, — 8 були юристи).

У чому ми принципово відрізнялися від делегатів конституційних зборів — то це в питаннях захисту в Конституції національних інтересів. 

А в нас картина була інша: одні боялися, що подумає Москва з приводу певних конституційних положень, другі прикривалися радянським гаслом «Братерського союзу», треті просто шантажували: якщо Конституція не буде посаджена на «російсько-українські стільці», то вони за неї не голосуватимуть.

Під час голосування свідомо йшли на порушення Регламенту, щоб «старшого брата не образити». За наполяганням депутатів-комуністів Тимчасова спеціальна комісія з доопрацювання проекту Конституції України перед самими завершенням прийняття Конституції (24 червня 1996 р. після 14.30), після прийняття документа в першому читанні, додає 14-й пункт до перехідних положень: «Використання військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливе не довше 20 років з дня прийняття Конституції України...», що явно суперечило і підривало положення вже прийняте в першому читанні (ст. 17): «На території України не допускається розташування іноземних військових баз».

Але й такі поступки не влаштували депутатів-комуністів, окремих представників фракції Соціалістичної і Селянської партій, які почали виставляти вимоги зняти термін «20 років», згадку про «оренду» і т. ін.

У результаті ми записали в ст. 17 Конституції України, що на території України не допускається розташування іноземних баз, а в п. 14 Перехідних положень, що російська база в Севастополі може бути й надалі на умовах, визначених в міжнародних договорах. Як ці договори укладались — показала практика Харківських угод, а закінчились спроби догодити Росії окупацією Криму.

Наскільки зростав «патріотизм» народних депутатів під час голосування за перебування російської військової бази на українській території: 5 років — 168 голосів, 15 років — 199 голосів, 20 років — 261 голос. Рішення було прийнято, коли знята вказівка терміну її перебування. Комуністи наполягали, щоб навіть зняти слово «оренда», і взагалі дискусію з цього приводу вважали «загрозою взаємин з Росією» і провокацією.

У результаті Тимчасовою спеціальною комісією було внесено до проекту Конституції Конституційної комісії до першого читання 12 нових статей, 29 — суттєво змінено, у 54 статтях доповнено зміст, редакційні і термінологічні правки — 34 статті (з виступу О. Мороза). Щоправда, в «конституційну ніч» ці дані змінилися. Тоді створювалися нові комісії, робочі групи, які практично замінювали Тимчасову спеціальну комісію. Деякі такі комісії діяли за принципом: можна йти на такі компроміси, які дадуть змогу прийняти Конституцію. Загалом було створено п’ять робочих груп:

1) з організації влади: голова — О. Ткаченко;

2) з проблем мови: голова — І. Попеску;

3) з проблем Криму: голова — Є. Марчук;

4) з проблем власності: голова — О. Мороз;

5) з проблем символіки: голова — В. Буткевич.

Робочі групи задля консенсусу могли змінювати пропозиції Тимчасової спеціальної комісії. Під час голосування створювались робочі підгрупи. Так, коли виникло питання мови національних меншин, мені довелося очолювати відповідну підгрупу, а потім і робочу підгрупу з питань символіки і Криму, оскільки було домовлено, що три питання — символіка, Крим і Кабінет Міністрів — мають голосуватися в пакеті.

«Дякую тобі, тату!»

Сьогодні, 20 років по тому, «конституційна ніч» видається багатьом скептикам як неспроможність народних депутатів працювати вдень. Уже нове покоління політологів, які підросли за цей час, дозволяє собі якщо не глузувати, то з іронією говорити про цю подію. Уночі всі коти чорні, а корови сірі, вночі панують сови та сичі — про яку таку якість Конституції можна говорити? Оскільки це відбулося в ніч на п’ятницю, то знавці фольклору і тут не забарилися: «Хто в п’ятницю скаче, той в неділю плаче» тощо.

Якби ми в ту ніч не прийняли свою Конституцію, на терені України сьогодні вже могло бути три конституції. Хіба не цього хотіла Росія, починаючи агресію проти України? Чи не в її планах залишилося розшматувати Україну на частини і забути, що така держава була?

Верховна Рада України в «конституційну ніч» нагадувала вулик, в який поналазили «трутні», ласі до меду і готові знищити бджолину матку. Лише о 3-й годині 20 хвилин з цього вулика почали викидати перших «трутнів» — радянські ідеї, російські напучування, загальносоюзні рудименти. Маю на увазі результати обговорення трьох робочих груп — з проблем мови, Криму і символіки. Питання влади виявилося більш прохідним: тут каменем спотикання було питання конституційного статусу Прем’єр-міністра. Питання власності до обговорення вже взагалі фактично мало конституційну більшість підтримки, дискутувалась переважно стаття «Право власності на землю», але було очевидно, що противники цього права потроху здають свої позиції. Питання мови, Криму і символіки — це були ті три «тайфуни», які могли, кожен зокрема, знести і будинок Верховної Ради разом із народними депутатами.

Пригадую блискучий виступ Є. Марчука. Я сидів у ложі президії Верховної Ради і бачив, як у деяких народних депутатів з’явилися сльози на очах під час його обґрунтування, чому слід підтримувати відповідні статті проекту Конституції. Виступи В. Масола, С. Головатого, Р. Безсмертного, В. Стретовича, В. Костицького, В. Мусіяки і, звичайно, М. Сироти та ін. Такий парад промовців, якому могли позаздрити стародавні греки. Хоч як дивно, але стаття 10 — питання мови — була прийнята досить оперативно. Із двох проектів рейтинговим голосуванням перший набрав 137 голосів, а другий (стаття 10 чинної Конституції) — 323 голоси. Результативним голосуванням він отримав 328 голосів. Складніше було питання зі статтею 20 «Державна символіка». Щоб зрозуміти, які тоді існували складнощі, варто згадати, що ДАІ на той час ще полювала на водіїв на машинах із синьо-жовтим прапорцем чи тризубом. Таких водіїв тоді називали бандерівцями, поліцаями. Якщо додати ще й фашистами, то буде весь набір термінології, якою користуються російські можновладці та мас-медіа щодо українців. І за таких обставин у Конституції пропонувалися державними символами і тризуб, і синьо-жовтий прапор. До того ж робоча група була сформована так, що жодне уподобання певної ідеології не мало переваг. П’ятеро народних депутатів, які були за сучасну державну символіку, четверо — проти, і двом було байдуже, якою буде символіка. Оскільки Петро Осадчук і Леонід Кравчук не брали участі в роботі цієї групи, то перевага виявилася за лівими силами: 4 — «проти», 3 — «за», 2 — «утрималися».

Засідання розпочалося з того, що консультантам було надано слово для інформування про історію українських державних прапорів і малих гімнів України. Після цього я зачитав проект статті, який пропонується. І тут розпочалася дискусія, далека від толерантної, — досить емоційно пропонувалося зберегти старі радянські символи: серп і молот, червоно-синій колір прапора тощо. Коли ця пропозиція не набрала консенсусу, і ліві, і праві почали пропонувати все, що спадало на думку: виключити з Конституції державну символіку, вирішити це питання законом, передати його на референдум, узяти нейтральні символи — ані радянські, ані ті, що пропонувалися, провести закрите голосування щодо радянської символіки тощо. Мені постійно доводилося нагадувати про референдум, острах якого висів над деякими народними депутатами, як дамоклів меч: боялися, що після нього буде проведено нові вибори до Верховної Ради і шанси виграти в них були мінімальні. Урешті-решт шалька терезів почала схилятися в бік прихильників нинішньої статті 20 Конституції. А коли представник лівих пішов пити каву, щоб не заснути, двоє байдужих народних депутатів погодилися із символікою, зазначеною в цій статті. І, добившись загальної згоди консенсусом, я побіг доповідати про результат роботи до зали засідань.

Тут обговорення, яке розпочалося вже після опівночі, проходило ще бурхливіше, ніж у підготовчій групі. Із двох варіантів, які підготувала група, перший, що пропонував наявну нині символіку, набрав 240 голосів. Другий, який пропонував визначити законом статус державної символіки, а до цього залишити радянські символи (пропозиція комуністів) — набрав 151 голос. Далі голосували за перший варіант: відповідно «за» 251 голос. Виступи М. Сироти, В. Масола з пропозиціями замінити термін «конституційна більшість» під час голосування за закон двома третинами голосів, К. Ващук — голосувати поіменно, В. Алексєєва, який попив каву і з новою силою почав громити «колабораціоналістів у роки війни», «мордатих поліцаїв» і т. д., здається, додали голосів на користь нинішньої символіки. Виступи Є. Марчука, В. Шибка та інших народних депутатів почали схиляти шальку терезів на користь положень, які закріплено у статті 20 чинної Конституції. Нове голосування дало 285 голосів, переголосування — 290, ще одне — 292 голоси. Було запропоновано голосувати за цю статтю поіменно, після чого за проект статті проголосували 299 народних депутатів, а ще одне переголосування дало 302 голоси. Але тут представники лівих сил знову запропонували, щоб символіку визначали законом. І ця пропозиція набрала 219 голосів. Ми пішли на чергове коло обговорення і переголосувань. Показники були приблизно ті самі: 290, 291, знову 291 голос. Питання відкладено на 10 хвилин, але зайняло більше часу, оскільки детально голосувалися повноваження Президента України. І лише о 4-й годині 15 хвилин, коли положення голосувалися пакетно, перше — щодо символіки, друге — щодо призначення і звільнення Прем’єр-міністра, третє — щодо розділу «Автономна Республіка Крим», питання було вирішено 318 голосами «за». Далі вже обговорення проходило без особливих складнощів, і до початку наступного робочого дня Конституцію було прийнято.

Народ засинав зі старою Конституцією, а прокинувся з новою. Десь після четвертої години ранку до зали засідань почали сходитися ті народні депутати, які вирішили, що цю ніч поспати краще, ніж попрацювати. Вони потім вистроїлися в перші ряди до фотографування і перші почали претендувати на нагороди за ухвалення Конституції. Мені такий постконституційний ентузіазм був огидний, і я пішов відсипатися. Коли прийшов додому, то перше, що почув від доньки: «Дякую тобі, тату!». Виявляється, що вся моя сім’я всю ніч також не спала, слухала й дивилася засідання Верховної Ради, як і тисячі сімей в Україні. Почувши ці слова від доньки, я згадав статтю в газеті «Комсомольские ведомости» під назвою «Буткевич пише Конституцію для своєї доньки». Щось у цьому було.

Ми маємо залишати дітям тільки добре і те необхідне для існування народу, що отримали від попередників, маємо передати наступним поколінням. Це наша відповідальність перед ними. Це стосується і державної території, окупованої ворогом, і природних ресурсів, і матеріального добробуту тощо. А для цього держава має Конституцію, яка закріплює відповідальність кожного за збереження і процвітання самобутності її народу.

Володимир БУТКЕВИЧ, народний депутат України попередніх скликань, доктор юридичних наук, професор.