Шість років господарювання принесли Івану Шегді самі лише збитки. Не було чоловіку удачі ні в чому. Відчай чіпкими пальцями здавлював йому горло, втрачалися останні сили і бажання боротися за існування. Хоча Йван чудово розумів: має годувати синів і добудувати власний будинок.
Великою підтримкою для нього стала дружина Анна Дмитрівна, котра кілька років тому приїхала із Запоріжжя в Липове в гості на тиждень, а залишилась назавжди. І це при тому, що вони з чоловіком — абсолютно різні, але притяглись одне до одного, наче магнітом.
— Я завжди недолюблювала смуглявих, а чорних очей боялась як вогню, — зізнається жінка. — А тут подивилась Івану в очі — і все, пропала.
Вони бідували разом. Невдачі об’єднали їх ще більше, хоч борги і давили, не давали вільно дихати. Навіть відкриття Ванею приватного підприємства з ремонту сільгосптехніки не виручало. Так було доти, доки подружжя якось вирішило пожертвувати гроші на ремонт храму в сусідньому селі.
Мабуть, мало хто зрозуміє такий відчайдушний крок: самі, мовляв, у боргах, як у реп’яхах, а ще й гроші дають на церкву. Проте ніхто не знає, яку полегкість на душі після цього відчув липівський господар. Він одразу не поділився цим відчуттям з дружиною, а за кілька днів вона сама зізналась йому, що їй після того стало легше дихати.
Не помітили вони, коли й боргів позбулися. І все в їхніх справах стало налагоджуватися. Якось Анна попросила чоловіка побудувати для неї капличку, щоб їй було де молитися. А він вирішив звести цілий храм.
— Усе в моєму житті йшло до того, щоб я побудував церкву, — каже Іван Йосипович. — Якби не мої невдачі і падіння, то я за цю справу не взявся б. А так працюємо для того, щоб у селі був храм.
Разом із кількома односельцями господар випилював і розчищав ділянку під забудову, потім зробив підвал — зимовий храм і трапезну. Саму ж будівлю почали зводити у 2010 році.
Ще кілька років тому знаходились скептики, котрі не вірили, що в їхньому Липовому буде зведено храм. Ще й сьогодні є такі «доброзичливці», які подейкують: село вимре, то для кого буде ваша церква? А Шегда на те не зважає, а тільки ще впертіше робить свою святу справу. Не чекає, що хтось прийде і чимось допоможе або щось готове йому запропонує, а в поті чола працює з року в рік.
— Люди не можуть повірити, що можна зупинити руйнацію села, — розповідає чоловік. — Але ж все залежить від нас самих. Як люди думають — так і живуть. Як занепали духом, то так і в житті їхньому буде.
Його старший брат Йосип Йосипович є заступником і помічником у всіх справах, а молодший брат-фермер Юрій Йосипович допомагає технікою і грошима. Без їхньої підтримки Іванові довелося б дуже тяжко. Але спільними зусиллями робота тут кипить. Будівничі зморюються, але ввечері знов відчувають таке піднесення, що ще б і мішки носили.
Церква в Липовому — чи не єдина в Україні, де в зовнішніх нішах стоять скульптури 12 апостолів. І зовні, і зсередини вона краси такої, що аж подих забиває. Іван Йосипович хоче, щоб у цьому храмі простежувалася історія християнства — від Христа й апостолів до Володимира Мономаха.
— Я вірю, що Липове цвістиме, — переконаний Іван Шегда. — З відродженням у селян віри відродиться і село. Це буде обов’язково.
Він знає, яким буде його життя через 20 років, але не відкриває всіх таємниць. Ясно одне — далі служитиме громаді, своєму селу. Помагай йому Бог!
Храм Іоанна Богослова у с. Липове.
Дніпропетровська область.
Фото надано автором.
