Майже половина загальної відстані відомої багатьом автомагістралі міжнародного значення М-03 Київ — Харків — Довжанський пролягає територією Полтавщини. Тут її називали по-різному: і «головною вулицею» краю, і навіть «дорогою життя». Останнє визначення приклеїлось до неї у недавні часи, коли землякам місяцями затримували виплати пенсій і зарплат або видавали їх «натурою» — цукром, каструлями, віниками... Саме тоді до «завсідників» придорожньої торгівлі приєднувалися мешканці довколишніх сіл і міст, які змушені були виходити на узбіччя жвавої траси, щоб продати зароблене чи вирощене й у такий спосіб звести кінці з кінцями, власне, вижити. Сьогодні цю стратегічну магістраль «дорогою життя» вже не називають. Надто сумна статистика навіює зовсім інші визначення...
Шампанського під ялинку не буде
Судіть самі. Як повідомили власкору «Голосу України» у відділі комунікації обласної поліції, за 10 місяців нинішнього року на трасі М-03 у межах регіону сталося 72 дорожньо-транспортні пригоди з постраждалими водіями та пішоходами. У цих аваріях 30 осіб загинуло і 101 травмована. Водночас за весь 2015 рік тут трапилося 63 ДТП із потерпілими, в яких зафіксували 22 жертви і 90 травмованих.
Отже, всі головні складові «фінішної бухгалтерії» безпеки руху погіршились, а кількість смертей навіть за неповний рік перевищила підсумковий минулорічний показник майже на 25 відсотків! І це при тому, що згадану дорогу на Полтавщині роками за кошти міжнародних банків, які виділяються під державні гарантії, капітально ремонтували іноземні компанії. Спочатку — турецька, потім — італійська. До речі, реалізація другого проекту «покращення автомобільних доріг та безпеки руху» загальною вартістю 450 мільйонів доларів із використанням ресурсів Міжнародного банку реконструкції та розвитку, що передбачав оновлення ділянки Лубни — Полтава, мала завершитися 31 грудня 2016 року.
Та шампанського під ялинку не буде. Замість нього спершу з’явилися повідомлення про те, що завершальний весняно-літній сезон капремонту тієї ділянки траси італійська компанія «Тодіні» «загубила» через внутрішні негаразди. А потім, уже наприкінці серпня, «Укравтодор» ошелешив інформацією про розірвання контракту з нею як із партнером, що не виконує своїх зобов’язань. Тож ставити крапку на понад 100-кілометровому відрізку дороги доведеться іншому підряднику, якого визначать лише наступного року...
Додаткові перепони від ремонтників
Та, попри все, дорогу Київ —Харків — Довжанський від Борисполя до Полтави за допомогою іноземців «устелили» сотнями мільйонів (!) доларів. За ці роки на певних відрізках вона стала майже ідеальною. Однак розширювали на ній смуги руху, клали асфальт «по-європейськи», будували об’їзди та штучні споруди зовсім не для того, щоб множити число трагедій. Тоді чому замість покращення показників безпеки маємо зворотний ефект? Профільні посадовці та чиновники зазвичай пояснюють це тим, що на поліпшеній частині шляху швидкість руху значно збільшилась, а майстерність і дисциплінованість водіїв, як і уважність пішоходів, — ні.
Це, мабуть, таки правда, та далеко не вся. Хоча б тому, що значну кількість аварій із тяжкими наслідками спровокували саме несподіване зупинення капітального ремонту іноземцями та запізніла реакція на той «форс-мажор» наших дорожників, які відповідають за ці ділянки. Адже на загалом нібито «благополучній» трасі відразу з’явилися додаткові перепони. Деякі з них виявилися смертельно небезпечними. За кількістю ДТП на них цьогоріч сумне лідерство утримували «клаптики» шляху під селищем-райцентром Решетилівка та в селі Супрунівка, що під Полтавою.
На першому з них італійці залишили після себе розритий придорожній котлован і, м’яко кажучи, необлаштований виїзд із АЗС, а на другому — ще небезпечнішу точку біля виїзду з села на трасу та двох пішохідних переходів на ній. При цьому в обох випадках видимість для водіїв і пішоходів істотно обмежили, а проїжджу частину звузили бетонними блоками. У Супрунівці на узбіччі дороги «виросли» ще й так звані шпунти — шестиметрові металеві палі, що слугували підпірною стінкою майбутнього підземного переходу. Як водіям і пішоходам побачити за ними один одного? Це призвело до того, що на відрізку дороги з 331-го по 333-й кілометри (тобто у згаданому селі, яке вона перетинає) лише за дев’ять місяців цього року сталося 17 аварій, у яких три особи загинуло і дев’ять було травмовано!
Втрат рапортами не повернеш
Рівень аварійності, як то кажуть, «зашкалював» і під Решетилівкою... Зрештою, вже у жовтні керівники області та регіональної дорожньої служби бадьоро відрапортували про те, що задля безпеки руху котлован там засипали й заодно нанесли дорожню розмітку та відновили рух по лівому проїзду. Невдовзі ті самі посадовці не менш оптимістично прозвітували про демонтаж шпунтового огородження у Супрунівці. Поруч також облаштували освітлення двох пішохідних переходів і встановили над ними світлофор із безперервним миготінням. На переконання повпредів влади і фахівців-дорожників, усе те запобігатиме новим ДТП із тяжкими наслідками. Однак такі «запобіжники» з’явились у згаданих місцях лише після того, як, скажімо, мешканці Супрунівки понад півроку оббивали пороги високих кабінетів зі скаргами на те, що траса М-03 стала для них «дорогою смерті» й навіть погрожували перекрити її. Зрештою, втрачених у попередніх аваріях життів уже не повернеш... Водночас на інших відрізках дороги також даються взнаки «недоремонтовані» проблеми.
Зокрема, працівники облуправління превентивної діяльності, тобто колишньої ДАІ, нагадують про звужені ремонтниками й покинуті в такому стані ділянки біля сіл Поділ і Коноплянка, що у Великобагачанському районі. Сьогодні ті недитячі «несподіванки» на дорозі водії ще помічають. Та вже завтра, за різкого погіршення погоди пізньої осені й узимку, вони можуть спричинити нові біди. На жаль, подібні проблеми характерні не лише для «глибокої» провінції.
«Добиті» ворота Полтави
Парадоксально, але факт: найгіршим на території регіону залишається стан цієї стратегічної автомагістралі якраз у межах обласної «столиці». Безпосередньо Полтавою пролягає 4 кілометри траси з невеликим гаком. У місті вона офіційно «трансформувалась» у дві вулиці — Київське та Харківське шосе. Їхні проїжджі частини тут майже повністю «добиті». Вже на перехресті з поворотом на центральний автовокзал, яке можна вважати головними воротами обласного центру з боку Києва, ця дорога нагадує допотопну хвилясту праску...
Ще жахливішим є в’їзд у Полтаву з боку Харкова. Просто від знака-покажчика із назвою міста майже на кілометр, до відомої землякам «Шашлички», тягнуться такі собі «американські гірки» з суцільними ямами і вибоїнами. Більші та глибші вони хіба що біля розташованого поруч придорожнього ринку з кількома десятками (!) торговельно-харчових кіосків. Проте на тому майданчику самі торговці бодай періодично засипають ями щебенем. А біля нього, на дорозі міжнародного значення, навіть ямковий ремонт зробити нікому. Як і нанести необхідну розмітку, встановити дорожні знаки...
Тож, скажімо, про досить умовний пішохідний перехід (без світлофора та «зебри») нагадує лише один знак на похиленому стовпчику. Хоча за лічені метри від нього не можна не помітити значно промовистіше нагадування про реальний стан цього відрізка дороги — прив’язаний до дерева імпровізований надгробок у пам’ять про загиблого в ДТП. Аварії, зокрема й зі смертельними наслідками, тут, за свідченнями згаданих торговців, трапляються постійно.
Понівечені автівки втомилася рахувати...
Незрівнянно більше водіїв просто «б’ють» об ці ями свої автомобілі. Одна з жінок, яка продає на тому ринку харчі, розповіла власкору «Голосу України» про те, що навіть бралася рахувати всіх, хто на її очах зупинявся, щоб полагодити «ходову» чи колеса, які «полетіли» під час вимушеного «слалому». Тільки за одну ніч нарахувала 18 таких «щасливчиків», після чого ту арифметику облишила. До речі, навпроти того ринку, з іншого боку траси, віднедавна вгніздили ще й найбільший в обласному центрі дитячий торговельно-розважальний центр... Зрештою, майже всю полтавську «чотирикілометрівку» траси обсіли великі й малі торговельні та сервісні точки, автозаправні станції, питейно-харчові заклади, готелі тощо. На них місто заробляє чималі кошти. Тож деякі власники такого бізнесу скаржилися автору цих рядків на те, що повпреди міської влади не забувають збирати з них кошти, скажімо, за оренду землі, а от «добитий» стан траси, який істотно знижує їхні прибутки, чомусь уперто «не помічають». Як з’ясувалося, роблять це вони цілком свідомо, прагнучи «вибити» кошти на ремонт «спільної» дороги з державного бюджету. Хоча навесні, під час засідання Комітету Верховної Ради з питань бюджету в Полтаві, його представники радили міському голові Олександру Мамаю не перекладати ремонт «внутрішнього» відрізка траси на чиїсь плечі. Надто за умов нинішньої децентралізації, коли у міській скарбниці нарешті з’явилися сотні мільйонів гривень, необхідних на оновлення доріг.
Останні в обласному центрі влітку й восени справді ремонтували. Та ту трасу (власне, дві міські вулиці) знову зігнорували. А нещодавно профільний заступник міського голови Олексій Чепурко пояснював журналістам причину: мовляв, дорогу міжнародного значення й у Полтаві розбивають в основному транзитні великовагові вантажівки, тож і відновлювати її тут повинна «допомагати» держава. За його словами, працюючи над вирішенням цієї проблеми, міська влада перебуває «на стадії переговорного процесу» з владою обласною, разом вони шукають «компромісні варіанти»...
«Нічийний» відрізок і далі мірятимуть надгробками?
Тож чий усе-таки той чотирикілометровий відрізок магістралі М-03 у Полтаві? Невже справді «нічийний», безгоспний? Представники Служби автомобільних доріг, на балансі якої знаходиться левова частка цієї траси, так не вважають. У САД в області показують документи, згідно з якими свого часу Кабмін «не вписав» ту міську ділянку в підпорядкування державної дорожньої служби. А значить, фінансування її ремонту було б нецільовим використанням державних коштів.
При цьому обласні дорожники зберігають офіційне звернення попереднього міського голови з проханням до них узяти цей відрізок дороги на загальнодержавний баланс. Але передати комусь можна тільки те, що належить тобі... Міська влада тоді справді вирішила позбутися такого тягаря, та чомусь «забула» про те, що «Укравтодор» її «дарунка» так і не прийняв. З іншого боку, сьогодні в Полтаві ніхто не може (чи не хоче?) показати документального підтвердження того, що згаданий відрізок траси належить до комунальної власності міста... Тож, звісно, з’являється простір для чиновницько-бюрократичного «футболу» з перекладанням відповідальності один на одного. Тим часом ця полтавська ділянка дороги, де після Євро-2012 (готуючись до нього, її лише трохи «підмарафетили»), як то кажуть, і кіт не валявся, продовжує руйнуватися, на ній калічаться і гинуть люди. Щоправда, у САД в області власкора «Голосу України» запевнили: задля розв’язання тієї пекучої проблеми нарешті нібито об’єднують зусилля керівники регіону та міста. Важливо тільки, щоб їхні кроки до початку реального ремонту дороги не вимірювалися тільки «стадіями переговорного процесу» та новими надгробками на узбіччях...
Це не «умовна» дорога в Захлюпанці — міжнародна траса М-03 на в’їзді в Полтаву з боку Харкова.
Сумні та, на жаль, уже звичні траурні атрибути битого шляху, зафіксовані об’єктивом власкора «Голосу України» у вересні-листопаді нинішнього року.
Полтава.
Фото автора.
