У 2016-му Україна відзначила одну знакову дату — рік без російського газу. Якщо ще три роки тому цей ресурс був чи не головним об’єктом політичної й економічної залежності нашої держави від північного сусіда, то сьогодні Україна в цьому сенсі вільна. Далося й дається це великою ціною: подорожчало всіх видів паливо, підвищилися тарифи на комунальні послуги. Як виживає в таких умовах населення Луганщини?
У селі Тернівка Марківського району населення вже вирубало чи не половину лісопосадок. Починали обережно — із сухостою, а потім у хід пішло все, що горить. На таке масове розкрадання місцева влада закриває очі, бо добре знає ситуацію. У селі залишилися переважно пенсіонери. Їхні діти, немов птахи, вилетіли з батьківського гнізда, знайшли свої стіни в інших широтах. Будинок, який зводився для всієї родини, стоїть порожній, але опалювати його все одно потрібно. Ті, кому вже не під силу заготовлювати дрова, вмикають газ, тільки щоб нагріти повітря, і сидять перед телевізором у зимовому пальто і чоботах.
— Ліміт газу за субсидією цього року становить 300 кубометрів, — розповідає пенсіонерка Валентина Олексіївна. — 2015-го було більше — 500 кубометрів, але все одно доводилося заощаджувати, щоб вкластися в норму. Так ще морозів не було! Я на добу споживаю в середньому 25 кубів газу, цього вистачає, щоб приготувати поїсти й трошки прогріти кімнати. Не знаю, скільки доведеться платити за газ після оформлення субсидії, — платіжка ще не прийшла. Сподіваюся на краще. Моя пенсія становить 1086 грн., і якщо половину треба буде віддати за газ, — уже точно простягну ноги. Все одно, дякувати Богу, в мене є субсидія. Без неї довелося б за газ на місяць платити 3 тис. грн. А як жити тим, у кого її нема?
Йдеться про Інну Семенівну, яка мешкає неподалік. Вона — переселенка з Попаснянського району. У Тернівку приїхала після смерті матері, щоб доглядати за будинком. Статусу внутрішньо переміщеної особи не має, тому матеріальної допомоги від держави не одержує, права на субсидію на комунальні послуги вона не має, оскільки в селі не прописана, до всіх її проблем додалася ще одна — припинена виплата пенсії. Від матері в спадщину залишилися дві кози, але вони такі старі, що молока вже не дають. Словом, грошей нема, платити за газ нема чим, допомогти нікому. І до себе додому, у Попасну, жінка не може повернутися, бо квартира після обстрілу потребує капітального ремонту. Як бути?
— А Семенівна не бачить виходу із ситуації, — коментує Валентина Олексіївна. — Тому плюнула на все й живе, як живеться. Люди допомагають, іноді «гуманітарку» дають, а від влади допомоги немає.
У пошуках варіантів того, як пережити цю зиму, пенсіонери згадали про забутий стародавній вид палива — висушений торф, який у народі називають кізяком. Великого полум’я, щоправда, він не дає, але обігріти кімнату можна. Тільки немає в селі кізяка, оскільки ці відходи тепер стали видом бізнесу й вивозяться на городи як добриво.
Словом, поки що вихід бачиться один — для заготовки дров використовувати лісосмуги. Тим більше що частина з них усе ще не має власника. Лісомисливським господарствам свого часу при розпаюванні землі вони не відійшли, а люди як паї їх брати не захотіли, бо користі жодної, одна морока. Так і стоять нічийними.
Районний центр Кремінна, навпаки, багатий на ліси, але, незважаючи на це, дрова тут все одно в ціні. Машина соснових дров, наприклад, коштує 1,5 тис. грн., дубових дорожче — 2 тис. грн., але це дешевше, ніж вугілля.
Адже за машину «чорного золота» у цьому колишньому шахтарському місті потрібно заплатити 5 тис. грн.
— У нас таких грошей нема, і допомоги чекати ні від кого, — розповідає житель Кремінної Микола. — Тому ходимо із сином по лісу й збираємо сухостій за допомогою цього знаряддя.
Микола демонструє майже триметровий міцний ціпок з гачком на кінці. Вгледівши вгорі суху гілку, захоплює її гачком і тягне вниз. Сухостій відривається й падає на землю, а тут його підхоплює син. За тиждень чоловіки зібрали десь п’ятнадцять візків дров. Хоча дровами ці гілки можна назвати умовно.
— Тонкими гілками топимо грубку нині, а ті, що більші, відкладаємо на зиму, — пояснює Микола й сумно жартує: — Я б віддав машину дров за теплу зиму.
У Станиці Луганській — інше лихо. Тут повністю, до фундаменту, розбито 300 будинків, майже 3 тис. споруд непридатні для життя. Незважаючи на обстріли селища, що не припиняються, люди поступово повертаються додому й облаштовують своє життя в літніх кухнях, теплих сараях або в інших приміщеннях, відновлюючи тим часом будинок. З настанням холодів вони звернулися в соціальну службу по субсидію на користування газо- й електроресурсом, але одержали відмову. Це мотивують тим, що і літня кухня, і сарай вважаються технічними приміщеннями, на які субсидія не поширюється.
У пошуках варіантів, які можуть хоча б частково полегшити й без того нелегке життя, деякі луганчани-переселенці, поневірявшись по містах і селах, приймають рішення «окопатися» на дачі, яка розташована на підконтрольній території. Зрозуміло, що тут теж виникає варіант оформлення субсидій. Але й у цьому разі закон каже «ні!» На заміський будинок такого типу субсидії не поширюються. Щоправда, дачу можна перевести в житловий сектор, прописатися тут, але тоді переселенець втрачає статус ВПО і гарантовану законом матеріальну допомогу. Директор департаменту соціального захисту населення Луганської ОДА Елеонора Поліщук стверджує, що область уже неодноразово порушувала ці питання перед Кабінетом Міністрів. Говорила про це на виїзному засіданні Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнародних відносин Верховної Ради й заступник голови ОДА Ольга Лишик. На жаль, жодного руху в бік хоча б вивчення цих проблем поки що не видно.
Луганська область.
