Щойно закінчилися святкові дні. Ще зовсім недавно на міській площі стояла ялинка, а в наших оселях ще й досі затишно пахне святковими стравами. Тож хочеться відійти від звичного викладення інформації про мужніх українців, котрі воювали в АТО, побували в полоні, повернулися додому інвалідами... Хочеться написати про те, що важливо для цих людей зараз, от буквально сьогодні...
Обміняли на двох загиблих
Із Василем Беленем (на знімку) журналісти спілкувалися так часто, що більшість його спогадів давно є надбанням Інтернету. Приємна, відкрита, попри все пережите, людина. Він досі чемно відповідає на запитання газетярів і телевізійників. Як гарно вихований хлопець, Василь не подає вигляду, що, можливо, давно хотів би відійти від звичного «сюжету» й поговорити про речі прості, буденні. Про сімейне щастя, наприклад.
І все ж, мусимо бодай коротко ще раз нагадати читачеві, хто такий наш нинішній гість. Пояснити, чому кращого претендента на вітання до Щедрого Вечора та Василя нам годі було знайти. Засоби масової інформації найчастіше згадували цього хлопця після Дебальцевого, де тяжко поранений радист Белень потрапив у полон...
«Після строкової служби, яку проходив у Донецьку, я пішов служити за контрактом і був направлений у третій окремий полк спеціального призначення в Кропивницькому (тоді Кіровограді. — Авт.). У його складі й потрапив навесні 2014-го на війну, — вкотре переповідає «польову» біографію Василь. — Воювали в донецькому аеропорту, захищали краматорський аеродром, брали участь в операціях біля Червоного Лиману, Сонцевого, Амвросіївки, Кутейнікового, Савур-Могили... В Дебальцеве ми доставляли різні вантажі, пробиралися в місто вночі й полями, бо дорога сильно прострілювалася. А поранення я отримав на другий день після оголошення перемир’я, 16 лютого...
У районі Новогригорівки група капітана Юрія Бутусова, в якій служив Василь, потрапила в засідку.
«Снаряд влучив у наш БТР і розірвався між мною і командиром. Вибуху я навіть не чув, просто відчув сильний удар в голову. Осколки потрапили мені в обличчя. Я намагався відкрити очі, щоб подивитися що зі мною і ледь розгледів, що на правій руці висить тільки великий палець, — пригадує жахливу мить Василь.
«Олексій Созонов, якому Василь буде дякувати все життя, допоміг пораненому перебратися до лісосмуги. Тут була хоч якась можливість сховатися від куль. Там його й знайшли сепари. В луганській лікарні, в полоні у так званих «Призраків», хлопцеві ампутували руку. Там же після операції так звана служба безпеки «ЛНР» підвела до нього журналіста пропагандистського «Лайфньюз», відомого на весь світ своїми вигаданими сюжетами. Пообіцяли, що після спілкування на камеру відпустять додому...
Василя обміняли на двох загиблих, переправили в Вінницю, потім до Києва...
Надія, Богдана. Життя
Трохи підлікувавшись, Василь Белень повернувся до рідного Канежа, що в Новомиргородському районі, відсвяткував весілля. З Надією він познайомився під час служби в Донецьку, де вона навчалася в медичному училищі. Після сюжету на «Лайфньюз» дівчина прийняла важливе рішення й перебралася в Кропивницький. Тут отримала диплом медсестри. Народила маленьку Богдану.
«З початку минулого літа ми живемо в Кропивницькому, — ділиться тепер уже приємними новинами Василь. — Богданочка з’явилася на світ 31 серпня. А перед цим був непростий переїзд у квартиру, котру допоміг придбати департамент соціального захисту.
Новосіллю, як ведеться, передувала тяганина з паперами. А після того почалися інші клопоти — пологи, недоспані ночі... Через ці щоденні турботи, а також через бюрократичні перепони, Василь перестав займатися проблемою власного протезування.
«У мене вже нерви не витримують. Обіцяли нам, чотирьом інвалідам, протезування в Італії. Потім загубили мої папери... А тепер я вже навчився вправно працювати однією рукою і більше не хочу марнувати час на ходіння по кабінетах і безуспішне листування з чиновниками»...
Плани
Василь — на пенсії. 9 січня йому виповнилося... 23 роки, і він має силу-силенну планів на майбутнє. Приміром, хоче здобути вищу освіту, розпочати власний бізнес. Поки Надія опікується Богданою, і всі її думки пов’язані з її поки що маленькими потребами, чоловік наважується на вирішення великих завдань. Дякувати Богові, його однодумці — звільнені в запас військові побратими (а їх, воїнів з однієї частини, в Кропивницькому нині мешкає чоловік десять) також замислюються над тим, як чесно заробити на цивільний хліб. Бізнес-план нині має лише вельми абстрактний вигляд, але вже зрозуміло, що майбутнє підприємство буде пов’язане з фермерством, з орендою землі, водного плеса...
«Торгувати в місті є кому й без нас, — слушно зауважує Василь. — А поки готуються бізнес-плани... Ми захопилися зимовою риболовлею. Виїздимо на судака, щуку, окуня... Я пристосувався і нині можу сам пробурити лунку в кризі».
І не тільки це. Після переїзду на нову квартиру молода родина замовила в «Епіцентрі» меблі. Їх привезли в розібраному вигляді, а зібрав Василь. Заодно й скриньку собі для риболовлі змайстрував, побачивши, що подібні коштують в магазині до півтисячі гривень. Змінити дитині підгузок чи посмажити упійманих окунів для нього також не проблема.
«Ми з хлопцями любимо збиратися разом, — згадує чоловік про бойових братів. — І на каву в сімейному колі, й на риболовлю...
Перед Різдвом хлопці їздили на могилу Олександра Кондакова (хлопця, котрого збили в гелікоптері на Савур-Могилі, а потім опізнали за номером автомата). А 9 січня родина й найближчі друзі збирались у Василя на його день народження.
До речі, в родинному колі молодих Беленів спілкуються українською. Не тільки тому, що тато Василя родом із Західної України й прищепив синові повагу до традицій.
«Надія, хоч і з Донецька сама, та так вправно говорить українською, що мої друзі часом її перепитують: «Ти точно не зі Львова?», — пишається дружиною чоловік. — Вона й усі нові назви вулиць у місті освоїла швидко, й квартали Кропивницького знає краще за мене...
У нас багато спільних планів. У тому числі, й щодо розширення сім’ї і продовження фамілії. Хлопчика ще хочеться.
...Природне, старе, як світ і добре, як мир, бажання. Хай би його взяв собі «на замітку» інший Василь — той, котрий Святий.
Фото Івана КОРЗУНА.
