Виповнився рік Дніпровському реабілітаційному центру для учасників бойових дій на сході України
Наприкінці грудня позаминулого року на базі госпіталю для учасників Великої Вітчизняної війни (територія лікарні імені Мечникова) було відкрито центр реабілітації воїнів АТО. Річниця створення закладу є нагодою згадати, як це було, й підбити певні підсумки. За рік у реабілітаційному центрі зміцнили здоров’я майже 800 військовослужбовців (нині тут 40 осіб), чимало воїнів побували по кілька разів.
У принципі військовослужбовці, які воювали на сході України, і до цього лікувалися в госпіталі учасників Великої Вітчизняної війни. Однак в облдержадміністрації було ухвалено рішення спеціалізувати одне з його трьох терапевтичних відділень в центр реабілітації воїнів АТО. Було зроблено ремонт, створено новий зал лікувальної фізкультури. Ті, хто й раніше проходив лікування і реабілітацію в госпіталі, не могли не помітити змін.
«Стало затишніше й світліше», — сказав нам Володимир Крутолевич, інвалід війни 2-ї групи, який був поранений 28 серпня 2014 року під Іловайськом і 97 днів перебував у полоні. Історія Володимира Крутолевича, яку він коротенько повідав авторові цих рядків, настільки дивовижна й трагічна, що може здатися сюжетом воєнного трилера...
Утім, те, що відбувається останні кілька років з Україною та її громадянами, затьмарює своєю драматичністю фантазії голівудських чи ще якихось сценаристів. І лікарям відділення це зрозуміло. «Тут дісталося кожному другому так, що мама не горюй», — вирвалося у Володимира Дмитровича Зайцева, котрий прийшов працювати в госпіталь у серпні 2014-го — саме тоді, коли стався Іловайський котел і в госпіталь, фахівці якого багато років лікували рани ветеранів Великої Вітчизняної війни й афганців, що вже давно затягнулися, почали привозити молодих воїнів з ранами, які ще кровоточили... Лікувати їх було незвично, про них мало що було відомо... Як розповідала завідувачка центру Олена Миколаївна Привал, котра закінчила Дніпропетровську медакадемію у 2004-му, багато років на кафедрі військової медицини вишу вивчали науку лікування вогнепальних, осколкових та інших ран на прикладі війн, що відбувалися далеко від кордонів України, та й кафедру, через непотрібність, свого часу ліквідували й тільки нещодавно відновили.
Хоча хтозна, як було на війні тим, хто не дістав вогнепальних і осколкових ран, контузій, але в серці котрих стукає попіл цієї війни, що триває, на яку, наприклад, хоче повернутися колишній боєць добровольчого батальйону «Донбас» Олександр? Я зустріла його в тренажерному залі — новому кабінеті лікувальної фізкультури, що відіграє величезну роль у реабілітації солдатів. «Чому тут, у центрі?» — запитала Сашка. «Підлікуватися потрібно... З легенями проблема. Застудив у Луганській області на Новий рік, тоді температура нижче 30 була», — відповів Олександр.
Бог уберіг від ран і Олексія, який вирішив підлікувати спину, надірвану бронежилетом. «У кожного другого через це проблеми зі спиною, адже бронежилет важить мінімум 10 кілограмів», — почула я від воїнів.
Повернувся без жодної подряпини з війни й Володимир, якому довелося «варитися» в Іловайському котлі, потрапити в полон і бути звільненим через шість годин завдяки місії Червоного Хреста...
А от Івану випало повернутися хоч і живим, але нездоровим... Він дістав два поранення в голову. З контузією прийшов додому Юрій...
Розпитуючи воїнів про умови їхнього лікування і реабілітації тут, я почула тільки добрі відгуки. Багатьом солдатам, за їхніми словами, довелося побувати в різних лікарнях, але ніде вони не зустрічали настільки уважного й турботливого ставлення. На думку Володимира Крутолевича, цей тон душевності задає Олена Миколаївна Привал, до слова, лікар уже в третьому поколінні й вочевидь не випадкова людина в професії.
Тим часом на цій ділянці охорони здоров’я потрібен не тільки професіоналізм, а й те, чого, можливо, не вчать у медучилищі та виші, — чуйність, терпіння і невтомна готовність лікувати фізичні й душевні рани. До речі, про останні... Перші місяці роботи центру показали, що тут дуже актуальні психологи, які тоді ще не були введені до штату. Втім, «швидка психологічна» допомога все-таки не знадобилася — ні рік тому, ні нині. Як розповідала маніпуляційна медсестра Вероніка Корнієнко, ніхто з пацієнтів не вередує, не вдає із себе героїв. Усі сумлінно допомагають лікарям у власній реабілітації, підходячи до цього процесу з усією відповідальністю навчених життям людей: приймають таблетки, фізіопроцедури, роблять ін’єкції, крапельниці, масажі, займаються лікувальною фізкультурою. Тому й не здивувала відповідь на запитання, поставлене ще одному лікареві відділення — Тетяні Володимирівні Мусі, котра тільки-но прослухала за допомогою фонендоскопа серце одного зі своїх пацієнтів: «Ну і як у воїнів серця?..» «Відкриті...» — відповіла лікар.
Володимир Крутолевич.
У залі лікувальної фізкультури.
Доктор Зайцев прийшов у госпіталь у найтяжчий для країни час.
Фото автора.
