Три роки війни проти України. Рік «тренувань» проти Сирії. І проти Туреччини — «за мир у Сирії». Вісім років «миротворчості» проти Грузії... Путінський рейх веде війну проти всього світу. Федеральні цвинтарі, підготовлені для кращих «трактористів і шахтарів», — переповнені. Страшно за Росію, тому що немає кінця цим панахидним полям з безіменними хрестами... І знову з’їзд терористів у Москві, де роздають «методички «руського міра» з додатком твердої валюти іскандерів. Але росіяни, які не сидять на останкінській голці, — не мовчать. Тому що люблять свою країну, як її любили й берегли кращі сини Росії. Мир усім!

 

Антивоєнні пікети в Москві. Манежна площа.

 

Георгій КУНАДЗЕ (Москва,  колишній заступник міністра закордонних справ Росії, політолог, дипломат):


— Дорогі українські друзі! Відповідальність за все, що вже третій рік коїться на вашій землі — за загибель і каліцтва тисяч солдатів, сльози їхніх матерів, горе й страждання мільйонів мирних людей, за величезний матеріальний збиток і, напевно, за втрату віри в чесність і справедливість сучасного світу, — цілком лежить на злочинній кремлівській хунті, що узурпувала владу в Росії. Цю відповідальність повинні, звичайно, розділити й ми, громадяни Росії. Хтось із нас відкрито засуджує владу, хтось через життєві причини або малодушність не каже про це вголос. Хтось, пішовши на поводі в підлої пропаганди, якою дужче, ніж алкогольними сурогатами, труїть своїх громадян влада, її істерично підтримує. Міра відповідальності, погодьтеся, в кожного своя. Однак усі разом саме ми дозволили нашій владі перетворитися на цинічне і злісне чудовисько. І від цього всім нам нікуди не втекти. А вам я щиро бажаю відстояти свободу, незалежність і територіальну цілісність рідної країни. Не хочу та й не маю права нікого з вас учити. Упевнений, ви й самі знаєте: перемога любить стійких, чесних, згуртованих і справедливих. Вона любить тих, хто вміє воювати і творити. Бажаю вам завжди бути саме такими. Ваша справа справедлива, перемога буде за вами. У мене немає щодо цього жодних сумнівів.


Анатолій ДЕМБОВСЬКИЙ (Сєверодвінськ Архангельської області, складальник корпусів металевих суден і металоконструкцій):


— Стежив за тим, що коїться в Україні, із часу Майдану. Було відчуття повної присутності там. Переживав за загиблих і поранених. Навіть створив свою групу в Інтернеті. Те, що відбувалося, чітко розумів і усвідомлював, тому що не вірив російським теленовинам, а добував інформацію практично з місця подій — познайомився в соцмережах з українцями. Звісно, було бажання приїхати тоді в Україну. Воно й нині є. Але я в списку невиїзних.


Вважаю, що в путіна і його ОЗУ завжди прораховано все на кілька ходів уперед. На те він і кадебешник. Війна на Донбасі («руський мір»), а так само й захоплення Криму, планувалися й розроблялися в 2004 році. Я маю гарну інтуїцію і просто не міг не побачити весь пафос і награність усього, що відбувається.


Коли в Криму з’явилися перші «ввічливі чоловічки», то зрозумів, що почалося захоплення... Як я міг ще до цього поставитися? Звичайно, негативно!


Маленьким я у Крим їздив завжди. Ялта, Євпаторія, Севастополь, Сімферополь, Бахчисарай... Усе дешево. Ціни нижче російських, навіть «пепсі-кола» продавалася у скляних пляшках з вузьким горлечком. По 20 пляшок додому везли. Ботанічний сад чудовий! Тепер у Крим не поїду, поки він в окупації. Мій знайомий туди їздив працювати. Картопля дорожче, ніж у нас на півночі, й узагалі ціни московські, захмарні. У Криму й на Донбасі сидять маріонетки путіна. Більшість росіян це не розуміють і не хочуть розуміти. «Це — політика, це — не моє», — от і вся їхня відповідь.


А про «Крим наш» і так усе зрозуміло. Путінський електорат, наївшись телевізійної локшини, перетворився на зомбі. Переважна більшість із часів совка звикли беззастережно довіряти телевізору. Перехідне покоління із совка в Росію, тобто, мала їхня думаюча частина, виїхало. А ті, хто залишився, — їх украй мало. Бездумних овочів у десятки разів більше. Уся мерзота вилізла назовні з них. Що недоотримали за совку і в 90-х, вони хотіли отримати в нульові, не замислюючись ні про наслідки, ні про свої майбутні покоління. Рвали, хто що міг. Крали, обманювали, віддавали. Власне, путіна це теж стосується. І чого вони (совки й дев’яностики без мізків) можуть навчити покоління нульових? Нічого. Політика путіна — це набити кишені (офшори) собі й друзям, збидлити, наскільки можна, населення, яке й так уже барани, з улюбленим висловлюванням: «Мені все одно...». Звичайно, вони репетуватимуть «Кримнаш» і відригати тим, хто не згоден, телелокшину. Далеко ходити не треба. Мій батько один із них.


Українцям побажаю не здаватися, давити, давити й давити злодійкуватих чиновників, сепаратистів та інших моторол. Побажаю терпіння й витримки, правда — за вами. Пораджу не мести всіх росіян під одну гребінку. Нехай нас мало, але ми, коли прийде час (а він, гадаю, прийде), встанемо з вами пліч-о-пліч і будемо давити мерзоту разом. У мене дід з бабусею з Донбасу. Я по батькові — українець, по дідові — поляк, по матері — росіянин. Тож — но пасаран!


Так! Ще в мене є брат-українець Андрій Донецький, позивний Грек. За духом брат. Земля йому пухом. Коли він загинув, я вночі плакав. Я, чоловік, плакав. Ми познайомилися в соцмережах, ніколи не бачилися й багато спілкувалися. Не про війну. А просто про життя.


Семен ФАЙБІСОВИЧ (Тель-Авів— Москва, художник, письменник, блогер):


— Бажаю всім українським друзям і людям доброї волі в Україні твердості духу й успіхів у боротьбі за нову Україну, здатну дати приклад Європі й усьому світу. Бажаю, щоб у цьому світі ширилася і зростала підтримка вашої боротьби з агресором за свободу і незалежність. Успіхів вам і в цій боротьбі!


Микола АРХІПЕНКО (Краснодар, сфера безпеки):


— Моє бачення конфлікту на сході України збігається з баченням патріотів України на цю ситуацію. Хочу побажати українцям чистого неба над головою, вірних друзів, миру українській землі. Хочу попросити пробачення в українців за те горе, яке принесла Вам наша держава. І авжеж, Крим — це Україна.


Вадим БЄЛЯНКО (Твер, бізнесмен):


— Дії Вовочки стосовно сусідів нагадують дії шпани зі шкільного підворіття: малолітній забіяка розв’язує конфлікт і загрожує всьому світу вв’язатися в розправу в разі отримання справедливої відсічі. Низько й примітивно! Мені соромно за те, що я живу в цій країні.


Вибудувана Путіним вертикаль влади призвела до цілковитої безправності людини! Немає більше ні громадянських прав, ні демократичних свобод — немає ні-чо-го! Є тільки всемогутній Чиновник. Основне правило Росії: заборонити ВСЕ! От усе й заборонено! Микита Міхалков сказав: «Якщо дозволити, то кругом виростуть бур’яни!». Звісно, нічого й не росте, влада сіллю все кругом посипала.


По телевізору в Російській Федерації багато розмов: чому Україна не співчувала із приводу літака ТУ-154, що впав, приналежність ПКС М.О. РФ? І все в тому ж телевізорі роблять дурні обличчя, НАЧЕБТО НЕ ЗНАЮТЬ, ЧОМУ? Не так давно під Луганськом упав літак ІЛ-76 (приналежність ВСУ, з 80 пасажирами на борту). Як і в ТУ-154, так і в ІЛ-76 пасажири були військовослужбовцями. ТО ЧОМУ Я НЕ ЧУВ СПІВЧУТТІВ ПРО ІЛ-76, ЩО ВПАВ, ВІД ПОЛІТИКІВ РФ І ЖАЛІСЛИВИХ ГРОМАДЯН? Хотів і не почув. Якщо через свою легковажність пропустив співчуття і квіти від російських громадян біля Посольства України, то прошу вас мене виправити.


Мій батько — українець, мати — білоруска. Пів-України рідні, а друга половина — з Білорусі! Ненавиджу путіна за те, що він робить із народом, якого вважаю рідним. І дуже переживаю, щоб путін не зробив з Білоруссю те, що з Україною.


Етнічні українці (що проживають у Росії) і росіяни, які себе не хочуть уважати мовчазними вбивцями, роблять усе можливе, щоб припинилася війна в Україні й було виведено війська Росії з території України!


Альона АНДРЕЄВА (Москва, інженер): 


— Мені дуже соромно за мою країну й цього чокнутого ботоксонаполеона.


Я співчуваю родичам загиблих, які захищали свою батьківщину. У когось вона є, і це прекрасно! Моя мати — українка, і я маю право сказати: «Слава Героям!». І ще, українці, не треба винуватити всіх росіян в тому, що коїться. Ми задавлені. Нас незрівнянно менше. Не варто дорікати нам в егоїзмі — ми просто виживаємо. І щодня чекаємо підтримки. 


Нещодавно моя племінниця намалювала Україну. Вона там ніколи не була, але це прекрасний малюнок!


Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.


Фото з архіву Василя ПЕТРОВА.