Багатьох росіян я запитую: «Ви підтримуєте Україну чи війну?» Наприклад, відома поетеса-піснярка і продюсер шоу «В хмарах» зі статусом «щаслива людина» не посоромилася написати: «До політики не маю стосунку жодного. Просто я живу в інших реаліях — творчість, дружба, любов...»... А анексія Криму, вторгнення кремля в Україну, сотні тисяч убитих? Для таких щасливих інопланетян — це інший, паралельний, «нерусский мир». Як і мільйони росіян, які вийшли минулими вихідними на масові протести проти корупції, війни й свободи по-путінськи. Які не мають до політики жодного стосунку, але мають людську гідність, не можуть дихати в неправді й дивитися на шоу в хмарах.
Cвітлана ФАЛЬКЕНГОФ (з Інти, Республіка Комі, художник-оформлювач, живе в Мелітополі):
— Цапи до епілептичного припадку доводитимуть світу, що в Чечні вони тільки миротворили. А не спалювали села з жителями, не розутюжили Грозний за три години, Абхазії знову ж допомогли (у чому й чим — незрозуміло). Абхазія досі зруйнована й занедбана. Тепер взялися за Україну й Сирії заразом «підмогли» трохи. Підтримали бідолашечку Асада. А до анексованого Криму «коридорчик» третій рік через Донбас на Мелітополь пробивають, прикриваючись «громадянською» війною українців. Мюнхгаузени-вбивці! Ух, ненавиджу всіма фібрами все це ватяне кодло разом із петрушею-утіним і його ОЗУ у кремлі. Я живу по «коридору» в Мелітополі, який називають «Ворота в Крим». Крим люблю всім серцем — він для мене був казкою, Едемом, такий він гарний. Був... Нині, незважаючи на те, що багато моїх приятелів, знайомих й навіть друзів (і син, що мешкає в Казані) їздять туди відпочивати, я категорично проти поїздок на окуповану територію. Мені боляче, прикро, гірко й огидно там перебувати. І я щиро зневажаю цю нахабну свистопляску. Ейфорію митьків, байдужість колишніх земляків-росіян (я народилася й виросла на Північному Уралі, росіянка)...
З військової точки зору анексія Криму — ідіотизм! Крім удару у фізіономію, вибачте, з моря, тепер можна одержати удар іззаду, вибачте, із суші! Провести чергову героїчну оборону на півмільйона трупів! Це військовий аспект. Є ще проблема зі стихією. У Криму регулярно відбуваються землетруси. Руйнівні, з жертвами, раз на сто — сто п’ятдесят років. І куди бігти по допомогу? Тільки в Україну! Іншої географії немає! Із криками: «Браття, рятуйте! Надішліть труни, техніку, лікарів, ліки! Дайте поїсти, забудьте все погане! Це все Путін!» Пиха й нахабність випаруються! Ніхто не знає коли, але немає сумнівів — так буде.
Гріх так думати, але надавати допомогу дуже не хочеться. У мене гуманізму не вистачить. Реально зірвано три сезони. Україна давала три з половиною мільйони туристів і відпочивальників. Резерву для заміни немає й не передбачається! Крим завжди був мало заселений через засоленість ґрунту. Однією із причин передання Криму Україні було рішення про будівництво Північнокримського каналу, який дав змогу розвивати сільське господарство й забезпечувати курортну зону водою. Торік низка здравниць стояли порожні через неможливість забезпечити санітарно-гігієнічні вимоги. Біля Феодосії відкрито сховище ядерних відходів. І це в рекреаційній зоні! Порти Криму порожніють і занепадають! У них не заходять судна, які забезпечували роботою багатьох кримчан. Припинено сполучення й товаропотік із Туреччиною. Багато моряків виїхали з Криму в пошуках роботи. Можна продовжувати. Це тема для дуже великої статті про те, як один ідіот знекровив цілий регіон!
...Я не можу звикнути до вбивць у моїй країні й порожніх очей деяких українців. Начебто не в їхній країні війна й не їхні одноплемінники гинуть за НИХ же на передовій. І за ЇХНІХ дітей, матерів і дружин.
Я люблю Україну, люблю ніжно й віддано. Раніше, коли не було цього нахабного ввалювання еРеФії в Україну, я навіть пишалася, що росіянка й у мене чудова російська. Нині гордість вивітрилася. Я пишаюся, що я українка. Нею залишаюся... І низько кланяюся Небесній Сотні, «кіборгам» і кожному захиснику моєї Неньки. Слава Україні! Героям слава!
Тетяна НАРБУТ-КОНДРАТЬЄВА (із Санкт-Петербурга, живе в Мюнхені, психолог):
— А потім був набат. Уночі. Над Києвом набат. Майдан став на захист дітей. Храм укрив дітей. Там було багато такого, за що варто було стояти. І проти чого варто було не здаватися. Але це — найзрозуміліше. Просте. Людське. Українці стали за своїх дітей. А ми своїх віддали на розтерзання.
Коли мені було 9 років, моя країна ввела війська в Афганістан. Коли моєму синові було 9 років, моя країна ввела війська в Україну. Ні свій дитячий жах, ні жах в очах моєї дитини я не забуду ніколи. «Це війна, мамо? Війна?!» — «Ні-ні, не бійся». Так брехала мені мама. А потім пішли труни. Хлопчики, трохи старші за мене. Без ніг. Виття інших матерів, які одержали похоронки. «Це війна, мамо?» — сопів мені в плече син. Це війна, маленький, наша батьківщина знову вбиватиме й робитиме вбивцями хлопчиків, трохи старших за тебе. І вони повернуться в трунах, без ніг, без душі.
Співвітчизники-росіяни! Щораз, коли захочеться написати що-небудь розумне, на кшталт «усе не так однозначно», або високодуховне — «не можна радіти смертям», або справедливе — «ну, вони, українці, знаєте, теж...» — зайдіть на сторінку. Там некрологи. Майже щодня. Некрологи. Світлини. Заходьте, дивіться, поминайте рабів божих, а потім пишіть «розумне, добре, справедливе», якщо рука підніметься.
Усього кілька місяців тому за офіційною версією РФ Америка воювала в Україні на їхній громадянській війні, щоб посварити братні народи — росіян і українців. Легенда змінюється! Уважно, по пунктах, легко переплутати! Це українці, гади, мочать один одного, щоб посварити нас із Дональдом нашим Трампом! А нам уже весь американський народ братній чи тільки найвидатніші його представники? Яке нещастя. Нічого за 70 років. Нічого, що можна пред’явити як докази величі. Тільки могили. Хоча й могил багатьох немає. На них нові житлові квартали міністерства оборони. Пустирі, вічна мерзлота... і мертвих не любимо. Цифри любимо. Багато вбитих — круто. Є чим пишатися...
Олексій СЕРГЄЄВ (громадський активіст, Санкт-Петербург):
— Перепрошую, якщо сумбурно. Пишу з відділення поліції після акції. Бажаю Україні, по-перше, продовжувати рух у бік цивілізованої, європейської сторони. Для цього потрібна підконтрольність влади, незалежний суд, громадський контроль, дотримання прав людини. По-друге, звичайно, мені дуже соромно за ту агресію, до якої вдалася російська влада, за жертви й потрясіння. Від імені росіян, що виступають проти анексії Криму й військової агресії, хотів би вибачитися. Побажати перемоги й миру. Звичайно, відносини між нашими країнами зіпсовані надовго. Але хотілося б, щоб люди зберігали зв’язки, спілкувалися, дружили. Це складно після того, що відбулося, але це важливо. Не давати політикам нас посварити, дегуманізувати. Важливо, щоб культура розвивалася. Щоб Пітер і Львів, Чернівці — не відверталися одне від одного. Терпіння, стійкості, рішучості й любові.
Сергій ЛОГІНОВ (Москва, астролог):
— Усіх бійців, що відбивають віроломний напад на Русь гнилої імперії Кощія Балбесовича Безсмертного, вітаю з минулими Днем добровольця й Днем нацгвардії. І не просто вітаю, а від імені всіх адекватних росіян, приголомшених чорними хмарами, випущеними Кощієм Балбесовичем, тисячократно вітаю!
Славні герої! Ви відбиваєте напад не країни на країну, а напад згустку смороду на цивілізований світ. Як ніхто інший, ви розумієте, що відбувається.
Бажаю вам влучності в прицілі, щоб татаро-монгольське воїнство сьорбало, що йому належить, і корчилося від несили, як і належить всяким кремлівським козлам та баранам.
Шлю вам потужний заряд бадьорості, сповнений енергії, оптимізму й упевненості. Ви захищені енергетичним каркасом цивілізації. До вас прибуває сила людства. Ваша доблесть збільшується тисячократно. Пуйло буде розбито. Україна й уся планета будуть врятовані. Ура!
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.
