14 травня в Україні святкуватимуть День матері
Найдорожче для кожної людини те місце, де вона народилася, де народилися її батьки. Саме тут зроблені перші кроки, вимовлено перше слово, посаджена перша квіточка, побачена перша веселка в небі. Тепло рідної домівки зігріває за сотні кілометрів. Вдома все здається кращим: і природа, і люди, бо там на тебе чекає МАМА.
У маленькому селі на Кіровоградщині живе звичайна жінка, яка доглядає за худобою та порається в городі, пече хліб, береже родинне вогнище й кожну мить чекає. Це моя мама — Галина Петрівна Ткачук (на знімку), яка цьогоріч відсвяткувала 70-літній ювілей. Уважна й турботлива, чуйна і справедлива, найкраща і найдорожча!..
Це дивовижна жінка з великим серцем, яка подарувала мені і ще чотирьом дітям цей прекрасний світ, навчила шанувати й берегти родинні цінності, яка знає, що таке радість і розчарування. Разом із нами — доньками, невістками та онуками — вона виспівує ці почуття в милозвучних українських піснях.
Усього було на її життєвій ниві. Юною 18-річною дівчиною вона працювала водієм трамвая, а пізніше на панчішній фабриці в Одесі, та коли постало питання, хто доглядатиме стареньких батьків, повернулася в рідне село.
Працюючи на фермі телятницею. Молода жінка, як і всі, мріяла про гарну роботу, кар’єру, сумувала за вируючим життям міста, але більше ніколи туди не повернулася. Згодом, враховуючи потенціал та здібності, мамі запропонували невеличку керівну посаду в одному із відділень великого бурякорадгоспу. Жінка, яка мала на той час трьох малих дітей, доглядала стареньких батьків, ще й пішла працювати. Життя йшло своїм плином, діти народжувалися, росли, здобували освіту. За маминими плечима — величезне трудове життя (лиш офіційного трудового стажу 36 років), а в життєвому арсеналі — п’ятеро дітей, шістнадцять онуків та дванадцять правнуків, яких вона любить і завжди чекає. І які не уявляють без неї цього світу.
Сьогодні в цей чудовий весняний день, коли все навкруги радіє сонцю і теплу, хочу подякувати всім мамам, вклонитися низенько до їхніх ніг і побажати довгих років життя. А своїй єдиній і неповторній присвятити ці, написані мною, рядочки:
Не сумуй, моя рідна пташко.
Куди вітер не понесе,
Якщо буде сумно чи важко,
ми разом подолаємо все.
Я завжди пам’ятати
буду твою ласку, ніжність, тепло,
І ніколи в житті не забуду
твоє тепле і ніжне крило.
З любов’ю до своєї і всіх мам світу Юлія Бершадська, співробітник Кіровоградської ОО Всеукраїнської організації інвалідів СОІУ.
Кропивницький.
Фото автора.
