Ах, як Валентина хотіла бути молодою! Скільки разів змінювала в паспорті рік народження. Ні, дати 18 квітня (1 травня) та міста (Київ) вона не переписувала, тільки рік: 1889-й, з 1894-го по 1899-й і навіть 1904-й. Кажуть, зійшлися на 1899-му. Начебто саме тоді народилася блакитноока вогненно-руда киянка Валентина Саніна (на знімку). Саме та, якій Олександр Вертинський присвятив шедеври: «Буйный ветер», «За кулисами», «Это все, что от Вас осталось».
Киянка, дочка дуже небідної пари, закінчила гімназію, драматичні курси. У 1917 р. батьки загинули, і Валентина переїхала до Харкова. Виступала на сцені. Якось суфлер Волинський повів Вертинського у підвал кабаре при Будинку актора. Було рано (дев’ята вечора), на високій табуретці біля стійки сиділа молода красуня. Познайомтеся, Валентина Саніна. Жінка з цікавістю розглядала П’єро, він же зрозумів, що пропав...
Вертинський згадував: «На мене повільно глянули спокійні величезні блакитні очі з довгими віями, і вузька, рідкісної краси, рука с довгими пальцями потяглася до мене. Вона була дуже ефектна, ця жінка. Її голова була мов у золотій короні...» Сумний П’єро побачив пухнасту ангорську кішку у чорній сукні з кришталевим хрестом і втратив голову, а вона дозволяла милуватися собою, користувалася Вертинським. Він писав: «Ты ушла на свиданье с любовником, я снесу, я стерплю, я смолчу», «Послушайте, маленький, можно мне вас тихонько любить?». Тридцять років поет зберігав її листи, зітхав: «Как от вас кружилась голова...»
Була війна, яка швидко гортала сторінки біографій. «На вокзале прощальный поклон»: він поїхав на гастролі в Одесу, вона з вузликом власноручно шитих сукенок — у Севастополь. Там, на вокзалі, до Валентини підійшов офіцер Георгій Шлеє, запитав, чи не на нього вона чекає. І вони пішли разом... до кінця: Крим—Греція—Італія—Франція—США.
У Парижі вона виступала в кабаре «Кажан», познайомилася з трупою Дягілєва. У 1923 р. подружжя Шлеє переїхало до Нью-Йорка, Георг став Джорджем. Він вдало грав на біржі, вона працювала манекенницею. Американки, які не вміли шити одяг і носити його, були вражені: Валентина створювала для себе театралізовані шати, вміло подавала себе. І от з’явилася майстерня «Валентина», згодом — «Валентина і Соня», у 1928 р. на Медісон-авеню — салон «Валентина гаунс» («Сукні Валентини»), чиїм символом став описаний Вертинським кришталевий хрест. Ефектна простота майстрині скликала клієнток, знаменитих актрис.
Відомий дієтолог Гейлорд Хаузер привів до Валентини Грету Гарбо. Дивовижно, як жінки були зовні схожі. Тільки обличчя нелюдимої, сором’язливої шведки було зліпком «зі снігу та самотності». Валентина добирала одяг, зачіски та аксесуари для Грети, вони подружилися. Все було добре, але... у салоні своєї дружини Джордж Шлеє за шторою побачив оголену Гарбо...
Джордж лежав у лікарні: одна навідувала вдень, друга — увечері. На вечірку ходили втрьох, ще й одяг дам абсолютно однаковий: білі блузи, темно-сині спідниці. «Я не хочу йти з родини, у нас так багато спільного! — казав Джордж. — Та й Грета не хоче заміж...» Смішно? Сміх крізь сльози, бо чоловік веде фінансові справи Грети Гарбо, супроводжує її по Європі. Так тривало двадцять років. Грета продала своє житло, купила квартиру на четвертому поверсі в тому ж будинку, де мешкали Шлеє.
Георг помер у 1964-му на руках Грети Гарбо в паризькому готелі Crіllon. У нього стався серцевий напад, лікарі мали надати допомогу, але вони брали автографи у кінодіви, їм було не до хворого. Всі статки Шлеє заповів коханці, знав, що дружина — сильна жінка — не пропаде.
Вона і не пропала, дожила до 90 років (а може, й до ста?). Збирала колекцію живопису та меблів. Валентина Саніна померла в Нью-Йорку 14 вересня 1989 р. Похована поряд із Джорджем Шлеє. Грета Гарбо пережила суперницю майже на рік.
Ганна ЧЕРКАСЬКА.
Фото з архівів.
