У Сєверодонецьку відкрито соціальний центр з роботи з сім’ями міжнародної благодійної організації «СОС-Дитячі селища в Україні». Це продовження проекту, який було започатковано на Луганщині ще в 2012 році, однак військовий конфлікт на Донбасі вніс у нього свої корективи і змусив переглянути деякі аспекти. Попередня практика, наприклад, виявилася надто дорогою за нинішніх умов, тому будівництво дитячих селищ на Луганщині відтепер не проводитиметься. Благодійна організація нині працює в іншому напрямі — створює методологічні центри та центри надання послуг, а також разом з обласною владою розширюватиме коло прийомних сімей і створюватиме патронатні сім’ї. До того ж саме для тих дітей, які постраждали від військового конфлікту на території області.
На знімку: у день відкриття центру було весело та цікаво, одну картину діти і дорослі малювали разом.
— Сьогодні наша організація працює за певними стандартами «кейс-менеджменту», що передбачає управління конкретним випадком кожної конкретної сім’ї і дитини, — пояснює генеральний директор міжнародної благодійної організації «СОС-Дитячі селища в Україні» Андрій Чуприков. — Залежно від того, що потрібно родині, — така допомога й надаватиметься. Головна наша увага сьогодні зосереджена на дітях, які постраждали від військового конфлікту, і основні питання, які ми порушуємо, — це необхідність зміни окремих положень в українському законодавстві. Зокрема, йдеться про статус дітей війни. Проект постанови Кабміну з цієї проблеми нині розробляється. Нам удалося зупинити ухвалення цього документа. У попередній редакції передбачалося, що статус дітей війни можуть отримати приблизно 150 осіб. Ми вважаємо, що такий статус повинні отримати всі діти зі сходу України, які, так чи інакше, постраждали від війни.
— Які труднощі в роботі виникають на підконтрольній території?
— Якщо говорити про співпрацю з місцевою владою, то тут у нас найбільший режим сприяння, оскільки ми всі разом робимо одну спільну справу. Якщо говорити про владу на національному рівні, то, на жаль, з нею досягти порозуміння набагато складніше. Але, завдяки партнерам, яких ми маємо в особі інших міжнародних і національних організацій, нам все-таки вдається щось змінювати.
— Соціальний центр з роботи з сім’ями міжнародної благодійної організації «СОС-Дитячі селища в Україні», який відкрився в Сєверодонецьку, уже другий за ліком. Раніше такий центр розпочав свою роботу в Старобільську. Яка подальша стратегія проекту?
— Слово «селище» багато хто розуміє безпосередньо, як створення населеного пункту або групи будинків. Однак на сьогодні ми відійшли від поняття будівництва. Як організація ми вважаємо, що повинні створюватися саме прийомні сім’ї, а не дитячі будинки сімейного типу. Останні повинні існувати тільки для великих сімейних груп. Прийомні сім’ї мають піклуватися про решту дітей, позбавлених батьківського піклування, і дітей-сиріт.
Павло ВОРОНЦОВ.
Фото автора.
ФАКТ
З понад 100 тисяч дітей, які живуть в інтернатах, тільки 9 відсотків мають статус сироти і дитини, позбавленої батьківського піклування.
