Говорячи про події, що відбуваються сьогодні в ісламському світі на Сході, глава релігійної організації мусульман «Бісмілля» в Сєверодонецьку імам Темур Берідзе (на знімку) стверджує, що релігія до цього стосунку не має. Це — людська помилка.
— Тому ми вбачаємо свою роль у тім, щоб донести до людей саме ту істину, яку сповідує наша релігія, — каже він. — А вона проти радикалізму, екстремізму, насильства. Вітання мусульман «ассалам алейкум» у перекладі з арабської мови означає «мир вам». Свою віру мусульмани називають релігією добра, тому що іслам виступає проти всього, що ненависно людству, — вбивств, насильства, війни. Так написано в Корані.
Релігійна організація мусульман у Сєверодонецьку вважається міською, але через обставини, що склалися нині, служить головною ланкою, яка об’єднує мусульман всієї Луганщини: і окупованої, і підконтрольної українській владі. До подій 2014 року в регіоні було сім мечетей, найбільша з яких розміщувалася в Луганську. Вона побудована до початку бойових дій на Донбасі і, зрозуміло, була головною мечеттю області, культурним центром ісламу. На жаль, більша частина культових споруд мусульман залишилася на окупаційній території — в Кадіївці, Брянці, Голубовці. Спілкування віруючих обмежено. Якщо раніше вони зустрічалися раз на місяць, то сьогодні — раз на рік на загальних зборах у Києві. Переважно стосунки підтримуються за допомогою телефонного зв’язку або в тих випадках, коли віруючі бувають у своїх справах у Сєверодонецьку. Їм допомагають, чим можуть.
Для глави релігійної організації «Бісмілля» Темура Берідзе важливо все, що пов’язано з його вірою тут, на Луганщині, оскільки він стояв біля джерел створення релігійного співтовариства мусульман у Сєверодонецьку.
Парафіян у мечеті сьогодні не так багато — до 150 родин. Це місцеві жителі, що прийняли іслам, кавказці, татари, араби, які вчаться у вузах області, представники середньої Азії, грузини, азербайджанці, турки-месхетинці та інші. Однією із причин невеликої чисельності парафіян Темур Берідзе називає відсутність просторого приміщення для мечеті.
— Тривалий час у нас не було місця, де б ми могли збиратися всі разом, — розповідає він. — Раніше орендували приміщення для молитовної кімнати, де могли розташуватися максимум двадцятеро людей. Це був наш кістяк, навколо якого ми й будуємо сьогодні свою громаду. Торік ми нарешті придбали будинок, який нині ремонтуємо. Для повноцінної роботи, зрозуміло, потрібно створити відповідні умови. Поки що, наприклад, ми не можемо проводити великі заходи, в тому числі й для дітей, в яких можуть брати участь не тільки мусульмани, оскільки вони потребують великих фінансових витрат. Ми готові вести роботу з іншими релігійними організаціями, брати участь у гро-мадському та політичному житті міста, але для цього потрібні інфраструктура і кошти. Поки що вони всі йдуть на ремонт, але в недалекому майбутньому, гадаю, все налагодиться.
Глава мусульманської громади каже про це з великою часткою впевненості, оскільки розраховує на підтримку Юрія Гарбуза. Нещодавня зустріч із керівником області дала зрозуміти, що він відчуває ситуацію, в якій перебуває громада, і головне — бачить правильний вихід з неї.
Крім своєї духовної роботи, імам виступає й у ролі капелана. Їздить по військових частинах, і не тільки до мусульман. Він вважає, що релігія не має кольору і смаку, всі священики служать одному богові, у них одна батьківщина, тож вони повинні бути разом. А віра — це те, що вдосконалює людину, виховує її. Це найкраща конституція, закон, де людина може знайти для себе відповіді на всі запитання. Як у горі, так і в радості.
— Слава богу, що Україна дає нам можливість вільно сповідувати свою віру, будувати мечеті. А ми намагаємося представляти тих, хто сповідує щирі цінності мусульман. Ми всі патріоти своєї країни, незважаючи на те, що живемо в різних кінцях області. У нас одні принципи, одна дорога, і ми постійно молимося, проповідуємо мир і просимо Бога, щоб усе повернулося на круги своя, щоб Україна возз’єдналася й процвітала. Серед нас немає таких, хто думає інакше й діє проти. Хоча на окупованій території, звичайно, є свої труднощі. Як розповідають, в тамтешні мечеті приходять представники фейкової влади, вмовляють перейти до них, перереєструвати організацію в «ЛНР», платити їй податки. Але жодна громада ще не пішла, ми всі залишаємося у великому Українському Домі. І думаю, що завжди будемо разом.
Дві третини мусульман України жили й живуть у Криму, друга велика за значенням і величиною громада — Донбас. І перша, і друга території опинилися в окупації. Тож можна сказати, що від російської агресії мусульмани постраждали дуже сильно. Але вони намагаються бути разом. Із Кримом мати контакти складно, з окупованим Донбасом — простіше, але діяти доводиться дуже обережно. Адже будь-який привід може стати причиною того, що до прихильників ісламу прийдуть бойовики й «закриють» їх.
— Нині в нас одне завдання, — резюмує глава громади, — зберегти свої культові споруди, мечеті, громади, літературу, що дуже важлива. І щоб наші парафіяни не виїхали із країни, щоб ми жили тут і розвивалися.
Павло ВОРОНЦОВ.
Фото Романа МАМЕДОВА.
Луганська область.
