До 100-річчя Української революції
У Полтавському краєзнавчому музеї ім. В. Кричевського триває оновлення експозиції періоду новітньої історії. Зокрема, представлено дві зали, присвячені Українській революції 1917—1921 років і нашому Розстріляному відродженню.
У першій з них — такі раритети, як надрукований у ті часи Четвертий Універсал Української Центральної Ради, що проголошував незалежність нашої держави ще в січні 1918 року, посмертна маска видатного земляка — голови Директорії УНР і головного отамана її військ Симона Петлюри, документи з історії повстанського руху на Полтавщині тощо. Є навіть грамота «червоному кавалеристові», якою той нагороджувався за успіхи в боротьбі зі згаданими повстанцями (останніх упродовж десятиліть офіційна радянська історіографія інакше як «бандитами» не називала). Хоча справжніми бандитами зарекомендували себе саме такі «кавалеристи» з числа московсько-більшовицьких зайд, які почали свій наступ на Україну з тотального грабунку селян під облудні гасла про повернення «земли крестьянам»...
Власне, тема землі й волі, за словами завідувачки відділу музею Валентини Клочко (на знімку) стала своєрідною червоною ниткою експозиції тієї зали. Адже саме земельне питання під час революційних подій набувало особливого значення в одвічно хліборобському краї. Тож серед розмаїття експонатів цілком доречними є й зразки тодішнього сільськогосподарського реманенту, і світлини селян біля їхніх осель, і навіть кадри з Довженкової «Землі», яку геніальний режисер знімав саме на Полтавщині.
Наступна зала сусідує зі згаданою не лише за просторовими і часовими параметрами. Насамперед тому, що наше Розстріляне відродження стало апогеєм викошування цвіту української нації більшовицьким режимом у тридцяті роки минулого століття. Представлені фрагменти життєпису розстріляного на Соловках видатного поета, уродженця Зінькова Миколи Зерова та його побратимів-мучеників справді вражають. Хоча, за зізнанням пані Валентини, збирати експонати для цієї зали було особливо складно. Надто з огляду на те, що багато років поспіль зберігати будь-які речі або світлини, документи, пов’язані з іменами «ворогів народу», було смертельно небезпечно. Тож утрачені оригінали довелося «компенсувати» інсталяціями. Допомогли також представники нашої діаспори на Заході. Завдяки їм до музейного зібрання потрапив, скажімо, автентичний лист автора знакового роману про Голодомор «Жовтий князь» Василя Барки. Неважко здогадатися, де опинився б цей уродженець Полтавщини, якби не емігрував.
Тепер і рядки його художнього твору, і спогади багатьох учасників тих подій, і документи стають свідками нашої справжньої історії. Тієї, яку вже не треба буде переписувати.
Фото автора.
