Стоматологи продають секонд-хенд, а пенсіонери купують вугілля не тоннами, а мішками. Як живеться мешканцям окупованого міста?

Нещодавно деякі категорії мешканців Горлівки отримали пакети з «гуманітаркою». А до того населення вже кілька місяців було без наборів продуктів, до яких тут усі звикли. Не дивно: пенсії і допомога в російських рублях просто мізерні. Збільшується кількість тих, хто зрозумів, що у Росії і «ЛНР» та «ДНР» до «залишенців» на окупованих територіях ніяких сантиментів немає.
Пересування важкої, броньованої техніки, обстріли, смерті, поранення, безробіття — ризики життя посеред війни... Відтоді, як мешканці Горлівки почали залишати житло, тікаючи від обстрілів, в одному із селищ стали регулярно з’являтися люди, які розпитують, де є покинуті будиночки. Одні з підтопленого житла хочуть переселитися, інші — з районів обстрілів (Сонячний, Будівельник), із селищ Глибока, Комарове, Бесарабка та інших.
Коли заходить мова про матеріальний бік життя в окупації, майже у кожного зриваються стогін і прокльони. Ще в холодні квітневі дні, щоб протопити будиночки, купували гілки, точніше, гілочки — коротенькі, тоненькі — з дерев, що їх спилювали комунальники на вулиці Горлівської Дивізії, яка тягнеться через усю Ново-Горлівку. А вугілля? Шахта імені Гаєвого продає по 2,8 тонни за 1100 рублів. Але мало того, що те вугілля 40-відсоткової зольності, та ще й на шахтному подвір’ї лежить роками. Бо в мирні часи таке неякісне паливо нікому не потрібне було. Залежане вугілля тепла не дає, тільки забиває пічки золою. На холоди люди купують мішками краще вугілля — привозне. За мішок треба викласти 189 російських рублів, за тонну — 2200 рублів. Хто міг, купував щомісяця по кілька мішків, беріг те вугілля на морози. Цьому товару віддають перевагу, відмовляючись від потреб в одязі, взутті. Про побутову техніку, посуд навіть ніхто не говорить.
До селища інколи повертаються родини переселенців. Ті, хто не зміг прижитися на вільній території через високу оренду житла, відсутність роботи. Діти ходять до школи, щоправда, класи напівпорожні і їх мало. Вчителів бракує, буває, двоє чи троє з них викладають по кілька предметів. Дехто з дітлахів навіть їздить до музичної школи в центр міста: конкурси при вступі давно забуті, тепер до «музикалки» беруть усіх охочих. Навіть за половину оплати, якщо, наприклад, дитина вчиться за класами вокалу і музінструмента.
Де заробляють батьки? Пощастило тим, хто встиг влаштуватися на невеличке виробництво, яке запрацювало на промисловому майданчику колишнього коксохімзаводу. Слюсар цеху отримує за місяць 5 тисяч рублів. Багато хто працює у Дебальцевому — їх організовано відвозять на відновлення зруйнованих будинків. Важкувато: на сьому ранку треба бути на так званому Ново-Горлівському переїзді, там сідають в автобуси, о восьмій уже працюють на будівництві, о шостій вечора — знову на переїзді, пішки дістаються додому в Октябрьське. Зате наприкінці тижня отримують зароблене. Ця реальність декого перевиховала: тримаються за роботу навіть ті, хто міг місяцями пити за батьківський рахунок і казати, що немає для нього гідної посади.
Здоров’я ота праця підриває добряче, а лікуватися немає за що. Тому нині, з настанням тепла, багато з тих, хто їздив на ремонтні роботи до Дебальцевого, перекваліфікувалися на сільгосппрацівників. Щоранку біля малесенького риночку зупиняється «газелька» і везе 14 щасливчиків на роботу у фермерське господарство неподалік селища Корсунь під Єнакієвим. Працюють на довгих грядках полуниці, на площах, засаджених цибулею, на висадці в ґрунт розсади овочів. За кожен відпрацьований день власник виплачує 200 рублів — небагато, зважаючи на ціни, але ті, хто встиг у ту сільгоспбригаду, вважають себе щасливчиками.
Ті, хто до війни працював на заводі «Стирол», тепер роботу втратили. Хвилюються люди, чи не втратять змогу користуватися Інтернетом, адже провайдером, що обслуговує кілька селищ уже багато років, є хімічне підприємство.
Моя знайома із селища Жовтневе отримує 2600 рублів пенсії. Дуже активна в житті «ДНР», тому завжди була з «гуманітарками». На запитання, як ви там, весело відповідала: «Все хорошо». Нині усе різко змінилося. Два дні знайома простояла в чергах у райвиконкомі, щоб отримати довідку про, так би мовити, наявність підстав для матеріальної допомоги. Тепер треба в лікарню по ще один папірець. А тоді вирішуватиме комісія. «Дают разрешение на доплату раз в три месяца», — розповіла знайома. Була обуреною і розгубленою. Притому, що сама — з тих людей, які можуть домовитися з ким завгодно і про що завгодно.
Та є у воєнній Горлівці і заможні мешканці. Щоправда, цей статус дуже мінливий. Наприклад, люди, котрі мали приватні стоматологічні кабінети, під ультиматумом «перереєстровуєш у «ДНР», інакше не дамо працювати» обрали друге. Тепер один медик вирощує в гаражі гриби на продаж, інший зайнявся перепродажем секонд-хенду (купує товар сумками в день найнижчих цін у великому місті вільної України, потім перепродує в Горлівці). Голод, як то кажуть, не тітка. Але ще залишається і так звана еліта, яка раз чи навіть більше на тиждень ніжиться в дорогих боксах з окремими сауною і басейном з морською водою приватного банного комплексу на вулиці Лейтенанта Бойка. Інші займаються оздоровчими комплексами у фітнес-салонах, гучно й весело відпочивають у нічних клубах. Та, судячи з новин, серед цивільних мешканців кількість тих, хто може дозволити собі шикування, дедалі меншає. Влада «націоналізувала» майже весь торговельний бізнес. Зовсім нещодавно з’явився новий хазяїн у ринку промислових товарів «Олександрія», тепер розповідають про таку саму долю торговельного дому «Веста». Хоча обидва підприємства давно вже не в переліку успішних.
Взагалі надійно тримається на ногах хіба що сучасний вид комерційної діяльності — «обналичка» банківських карток. Поїздки до Бахмута чи іншого міста у вільній Україні по пенсії чи інші виплати дуже важкі, довгі, не кожній людині до снаги. Залишається потреба в тих, хто збере картки і привезе гроші (звісно, за вилучення немалих відсотків за послугу). Попри перевірки на блокпостах, охочих заробляти теж достатньо.
Розстріляні денеерівцями будинки Горлівки, розграбовані підприємства й залишене житло, загиблі й скалічені мешканці — далеко не всі біди окупованого російськими військами міста... Іноді здається, що і свідомість декого із «залишенців» уже з ознаками руйнівної катастрофи.

Донецька область.