Олег Кіращук — коломийський писанкар, лауреат обласної премії імені Я. Лукавецького, учасник низки виставок в Україні та за кордоном. А ще його писанка 2012 року була визнана найкращою і брала участь у параді писанок у столиці. Тоді за неї Івано-Франківськ отримав премію. Проте не всі знають, що Олег — боєць знаменитої 128-ї гірсько-піхотної бригади, він захищав Вуглегірськ, брав участь в обороні Дебальцівського плацдарму, поранений, нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» та відзнакою «За бойову звитягу». Тому й теми для писанок з’явилися аж ніяк не мирні.
Проте війна для нього розпочалася ще з Майдану, а за його мотивами було створено й писанку. «Тоді, стоячи в обороні Майдану, я задумався, а чи не зміг би я зобразити ці події на писанці? Так з’явилась «майданівська писанка», на якій білі пташенята (студенти) залітають у розчинені ворота Михайлівського собору, де вони знаходять порятунок від орла («Беркута»). На писанці є також рядки з Біблії. Олег каже, що писанка недосконала, і багато що зобразив би і вишуканіше, і тонкіше. Але тоді написалося так. Утім, після всіх цих подій, а надто фронту, пишеться мляво, і часто руки й голова працюють у різнобій, зізнається. Проте події на війні теж знайшли своє відображення в його роботах.
— У боях під Дебальцевим був момент, коли ми прийняли останній бій. Ми були виснажені, наша артилерія вже не могла допомогти нам, закінчувався боєкомплект, гинули наші хлопці. Згодом останню нашу оборону було прорвано. Ми опинилися в оточенні. Проте чудо творилося, і згодом ми змогли залишити те місце, щоправда, потрапили у дві ворожі засідки поспіль. Та і звідти вийшли з мінімальними втратами — поранено було лише мене та ще одного бійця, — розповідає Олег.
А потім згадує, як було дуже скрутно в перші місяці війни, коли української армії фактично не існувало. Каже, якби не любляча дружина, яка віддавала все, щоб належно екіпірувати, навряд чи вдалося б йому вижити в тому пеклі. «Коли розгортався Дебальцівський котел, зателефонував товаришам, попрощався, а дружині нічого не сказав. Під час поранення було втрачено телефон, і всі друзі записали мене до загиблих, а дружина вірила, і ця віра вивела мене з оточення». А ще, переконаний Олег, допомагав Бог. Одного разу на їхній бліндаж наїхав ворожий танк. Ще б метр — і всіх розчавив би, але він провалюється і застрягає... Або ж коли вони з товаришами поранені виходили з Дебальцевого. Вирішили йти залізницею, та хлопці не знали, що попереду на них чекають. Утім, сталося диво — вони випадково натрапили на розвідгрупу з Чернігівщини, яка й розвернула воїнів у правильний бік.
І як розповідає боєць, такі випадки ставалися щораз. Тож після повернення почав писати писанку-подяку янголу-охоронцю (на знімках). До речі, саме вона найбільше вразила мене в Коломийському музеї. «Я знав, що за мене моляться, бачив, як сильно може любити Господь та наш янгол-охоронець. Тому я присвятив писанку саме цим вищим силам».
Загалом, зізнається писанкар, повертатися до мирного життя і улюбленої справи дуже складно. «Зовні здається, ти той самий, а насправді дуже важко зосередитися на творчості, коли думками весь час линеш туди, де залишились твої товариші, де вони кладуть свої голови. Це дуже відволікає». А потім сам себе переконує. Каже, знайомий з Волині, якого ще називають «волинський Фаберже» — Анатолій Бойко, втішив його тим, що свого часу після служби в гарячій точці ще за Союзу зміг повернутися до нормального життя через п’ять років. Тому Олег віджартовується і теж чекає, коли його післявоєнні п’ять років скінчаться.
Щодо писанок, то була у Олега й інша історія. Колись у нього купила писанку одна москвичка. Потім придбала ще і ще. І одного разу, блукаючи Інтернетом, він натрапляє на свої писанки. На аукціоні їх продавав американець, проте автором значився вже не він, а саме та москвичка, що й придбала їх колись. Олега це дуже розгнівило, і він написав листа американцю. Той вибачився, розповів, що з цього приводу до нього вже зверталися діаспоряни, зауважуючи, що це аж ніяк не російське мистецтво, а справжнісінька гуцульська писанка. Так роботам вдалося повернути справжнього автора. А найліпшу писанку Олег вирішив навіть викупити.
Щоправда, довелося заплатити, каже, вже в кілька разів дорожче, ніж продав її колись. Але хай там як, а, помандрувавши дев’ять років, вона повернулася до господаря.
Олег розповів, що з його творами було дуже багато неймовірних історій. Колись знайомі з Люксембургу попросили написати писанку для смертельно хворої 15-річної племінниці. Олег довго думав над сюжетом, а потім вирішив відійти від канонів і просто ввімкнув фантазію: на яйці з’явилась сценка, де біля української хатки — діжка з медом, а цей мед прийшов вкрасти ведмідь. За ведмедем погналися бджоли... На жаль, каже Олег, дівчинку лікарям не вдалося врятувати, але згодом до нього прийшов лист подяки, де розповідалось, що після смерті вони знайшли писанку, ретельно загорнуту (щоб не розбилася) серед найулюбленіших речей дівчинки, які вона завжди тримала поруч.
Є писанки Олега в Америці, Канаді, на Кіпрі, в Німеччині і навіть у Японії. У Країні Сонця, що сходить, свого часу була виставка, а після неї кілька писанок Олега викуплено до приватних колекцій. Ще одна цікава історія з канадійцем, який через знайомство з кіращуківською писанкою почав дізнаватися про своє коріння, а потім ще й у свої 60 років вирішив вивчити українську мову. Нині вони з Олегом товаришують, як і з багатьма іншими діаспорянами, які колись придбали його роботи. Тепер чи не всі вони активно допомагають через Олега фронту. Олег дуже цінує таку допомогу. Ось і нещодавно з допомогою небайдужих вдалося відремонтувати будинок одному з бойових побратимів — Миколі Капланчуку. Сам же Олег каже, що тут жодної його заслуги: «Просто гроші проходять через мої руки, а я спрямовую їх у потрібне русло». І навіть коли я перепитувала прізвище бійця, якому допомогли, Олег просив не акцентувати на цьому: просто допомогли і все, мовляв, навіщо зайвий піар.
Загалом Олег Кіращук міг би розповідати про своїх побратимів годинами. Особливо пишається дружбою з Романом Смігуровським. Пам’ятаєте, як цей юнак зайшов у тил противника, а повернувся з трофеєм — новеньким російським танком. Тоді ця новина облетіла всі телеканали. Загалом геройських хлопців, зазначає Олег, на фронті дуже багато. Часто-густо вони спочатку зовсім непомітні, але щойно доходить до діла, виявляють усі надлюдські якості. Отак, розповідаючи про творчість, Олег щоразу повертався до своїх бойових буднів. Це й зрозуміло. Але так хочеться, щоб це зрештою вже стало історією.
У 2009 році модельєри Дому Guccі використали в одній із колекцій візерунок із писанки Олега Кіращука.
Фото автора та з архіву Олега Кіращука.
