Нелегко було нам, членам журі X фестивалю українського мистецтва «Воронцова слобода», визначати лауреатів. Хотілося відзначити буквально всіх молодих співаків, читців і поетів, тих, котрі зібралися в стародавньому селищі Білокуракиному.
«Перед фестивалем співробітники нашого відділу культури за традицією побували у всіх селищних клубах, школах, щоб жоден талант не був пропущений», — каже ініціатор заходу багаторічний голова Білокуракинської РДА Сергій Іванюченко.
«А ми проводимо таку роботу у всіх районах Луганщини, — продовжує директор обласного Центру народної творчості Ірина Дячук. — І щороку знаходимо таланти».
Торік відкрили зірочку із найвіддаленішого Троїцького району — Сашка Полстянкина. Його разом із мамою Любов’ю Іванівною запросили на нинішній фестиваль почесними гістьми. Олександр заспівав поза конкурсом.
«Він уже студент, виступає з нашим симфонічним оркестром як соліст, — повідомила директор Сєверодонецького музучилища імені С. Прокоф’єва Марина Яворська. — Адже я тут не просто в складі журі. Хочу запросити до нас на навчання й нового володаря Гран-прі».
Але виявилося, що такі плани доведеться відкласти до наступного фестивалю. Річ у тім, що обласна та районна держадміністрації встановили ділові й творчі зв’язки із західноукраїнськими областями — і на «Воронцову слободу» приїхали народні колективи й солісти зі Львівщини, Рівненщини. Фестиваль вийшов масштабнішим за попередні і став святом дружби жителів сходу й заходу нашої країни, підтвердив, що Україна єдина. Нинішню володарку Гран-прі — студентку Марію-Марту Пишну з міста Броди — від душі привітали всі.
«Цей приз вважаю не особистим, а сімейним, — сказала мені переможниця. — Адже я не тільки солістка. Приїхала сюди з мамою Марією та молодшою сестрою Вікторією (на знімку Марія-Марта в центрі). — Ми все співаємо у нашому народному колективі «Гармонія душі» і раді, що його виступ тут так гарно прийняли. Татові Ігорю приїхати не вдалося через роботу. Але він теж у нашому сімейному ансамблі — як акомпаніатор. Разом ми збираємо фольклорні пісні, робимо аранжування. Приємно було довідатися (а ми тут багато спілкувалися), що й на іншому кінці України також дбайливо опікуються збереженням народної творчості, люблять українські пісні. Чекаємо нових друзів до себе в гості. Усі ми по-новому відкриваємо один одного.
Гала-концерт фестивалю проходив на яскраво оформленій головній площі райцентру. А наступного дня переможці дали концерти в Станично-Луганському районі — у населених пунктах на лінії розмежування. Їм сердечно аплодували місцеві жителі різного віку, прикордонники, військові.
«Сюди ми їхали з деякою тривогою, — зізналася Марія-Марта. — Адже ніколи раніше тут не бували. Але тепер переконалися: Україну тут люблять не менше, ніж ми».
Отож — не за офіційними розпорядженнями, а з народної ініціативи небайдужих людей — росте любов до нашого, українського.
Семен ПЕРЦОВСЬКИЙ.
Фото автора.
Сєверодонецьк Луганської області.
До речі, назву фестивалю дала занесена у Червону книгу чудесна квітка актея (російською — воронец), яка стала прикметою цього краю.
