Як реалізувати своє право на гарантовані державою сотки

Теоретично кожен із нас має право на те, щоб отримати два гектари землі. Так само як фермер має право на кілька десятків гектарів для ведення господарства. І кожна сільська громада — на своє пасовище. І тепер уже десятки тисяч атовців, котрим держава «платить» за участь у війні землею, — на свої наділи. Але між правом і реальною ділянкою у кілька соток чи гектарів — великий шлях. Пройти його швидко і безперешкодно вдається далеко не всім. Правда, кажуть, що справу суттєво пришвидшують... хабарі.

Суми у 100—300, а то й півтисячі доларів, які начебто доводиться платити чиновникам на місцях за отримання землі у власність, називали деякі депутати обласної ради під час чергової сесії. Щоправда, вказати конкретні факти вимагання хабарів ніхто так і не наважився. Але в тому, що земля розповзається по чужих кишенях, мало хто сумнівається. Натомість в. о. начальника головного управління Держгеокадастру в області Олександр Вжешневський твердо стоїть на своєму: все це тільки розмови. А насправді із 14 613 звернень, які подали учасники АТО, що мають право на першочергове отримання землі, на 13 тисяч уже отримані дозволи на розробку документації. Після цього замовник повинен звернутись до установи, що має відповідну ліцензію для розробки документації. На її основі ділянці присвоюється кадастровий номер. І після цього земля переходить у власність заявника.

Алгоритм, що прозвучав із уст чиновника, справді простий. Але ті, хто стикався з ним на практиці, думають зовсім інакше. Як от депутат обласної ради Михайло Бойко:

— Наказ на розробку технічної документації — це одне. Він, як правило, видається без зволікань. Другий наказ, яким безпосередньо надається право на конкретну ділянку, — от де проблема. Свого часу у Петрашівці, що у Віньковецькому районі, 18 гектарів було виділено для соціальної сфери. А зараз землю передають іншим людям. А кому — важко розібратись. І все начебто за наказами і дозволами.

Йому вторує і колега депутат Борис Яцков:

— У одній із сільрад Ізяславського району люди погодились на те, щоб кілька десятків ділянок передати учасникам АТО. А потім з’ясувалось, що їх отримують хоч і пільговики, але з іншої області. Дивуються, чому ж так сталось, адже від своєї землі відмовлялись на користь земляків.

Розібратись у цій історії, як і в багатьох інших, самотужки не можуть.

На допомогу приходять правоохоронці

Підтвердженням того, що у земельних справах не все так добре, як звітує обласна влада, став факт, наведений прокуратурою області. Голова сільської ради та землевпорядник в одному із сіл Віньковецького району пообіцяли учаснику АТО швидко залагодити справу із погодженням дозвільної документації на виділення двох земельних ділянок по два гектари для ведення особистого селянського господарства. Запевнили також, що позитивне і швидке рішення з цього питання той отримає і в обласному управлінні Держгеокадастру. Але все це станеться зовсім не тому, що таку роботу свого відомства гарантує його очільник. А тому, що атовець заплатить цим посередникам... дві тисячі доларів.

Тож, як видно, розцінки у 300—500 доларів таки неправдиві. Вони... застаріли. Бо згадані хабарники брали відповідно 10,5 тисячі гривень та 43 тисячі. І це факт, який задокументували правоохоронці і за яким оголосили підозру.

Щоправда, сказати, що випадки викриття хабарників стали масовими, не можна. А от те, що люди ніяк не можуть розібратись із землею, — правда.

Ділянки є. Але хто їх знайде?

— Про земельні хабарі говорить багато хто, — стверджує депутат обласної ради Олег Скринчук. — І все це через те, що у вирішенні земельних питань немає прозорості. Спробуйте відкрити мапу геокадастру і відшукати там вільну ділянку, як це пропонується кожному з нас. Ну хто і що там може знайти? Чому люди мають вишукувати щось по мапах, якщо можна було б провести земельний аудит в області і в кожному районі оприлюднити список вільних ділянок, їх площі, місце розташування. Чому це не робиться? Значить, є в цьому певна зацікавленість.

І йдеться не тільки про ті наділи, що призначені вчорашнім бійцям. Адже рівне право з ними мають усі інші, хто живе, працює чи будується на землі. Але наразі всі вони відсунуті не те що на другий, а на такий далекий задній план, що сподіватись на позитивне вирішення своїх проблем навряд чи можуть. Принаймні в законному порядку.

Тож земельний ажіотаж зростає. Тим більше що дедалі гучнішими стають розмови про можливість продажу землі. І тут ніхто не хоче прогавити свій шанс.

Не дивно, що останнім часом в області селяни посилено почали вихоплювати... пасовища. До речі, приводом для гострої дискусії в обласній раді якраз і став депутатський запит щодо ситуації навколо земельних ділянок, які у селах використовують під громадський випас худоби. Бо ситуація і справді стає критичною. Адже кількість «першочерговиків» на наділи стає дедалі більшою, вимірюється вже десятками тисяч заяв. А вільних площ при цьому не додається. Тож у селах усерйоз занепокоєні тим, що завтра доведеться залишитись без пасовища — все піде під наділи. І... пішли до Геокадастру по землю.

Олександр Вжешневський підтверджує: на початок травня його структурою було надано дозволи на розробку технічної документації під пасовища на 13 тисяч гектарів. У деяких районах місцеві громади виступають дуже активно. Скажімо, в Ізяславському півтора десятка сільрад уже отримали дозволи на розробку документації під пасовища більш як на дві тисячі гектарів. А є й такі, як Старосинявський та Чемеровецький, де жодна сільрада не висловила такого бажання. Та цей показник сам по собі ще ні про що не говорить. Важливо інше: чи справді земля є для всіх, кому вона обіцяна, і для всіх, хто її насправді потребує. Адже різниця між цими двома категоріями дуже велика.

Якщо дають, чому б не взяти?

Важко повірити в те, що десятки, а то й сотні тисяч атовців, як тільки скинуть військову форму, одразу візьмуться за сільське господарство — почнуть орати і сіяти, заведуть домашні ферми а чи й просто будуватимуть хату в селі. Хоча не виключений і такий варіант. Але дуже часто землю намагаються взяти тільки тому, що її можна... просто взяти. Хтось готовий одразу віддати її в оренду. А хтось не приховує і своїх намірів продати, щойно з’явиться нагода. Хочемо ми того чи ні, а механізм перетворення землі на предмет купівлі-продажу вже запущено. Та поки це не дозволено офіційно, йдуть у хід різні методи — в тому числі і хабарі. І якщо нема офіційних тарифів, то кожен платить свою ціну — хто сто доларів, хто кілька десятків тисяч гривень, щоб отримати ділянку у власність. Звичайно, це не ринок землі. Це до невпізнанності перекручена його модель. Та поки нема іншої, вона діє. І шириться.

Ірина КОЗАК.

Хмельницький.