Зразкова дитяча студія документальних фільмів «Ракурс» при Верхньодніпровському палаці дитячої та юнацької творчості входить до п’ятірки кращих студій, які працюють не при телерадіокомпаніях, а при позашкільних закладах. Нинішнього року вона зустрічає своє 20-ліття. Крім того, «Ракурс» створює кіно на краєзнавчу та історичну тематику, також у студії є власний музей, в якому зібрано експонати, що мають стосунок до створення дитячих документальних фільмів. 
Створені в студії стрічки щороку посідають призові місця на фестивалях різного рівня. Підтвердження цьому — численні дипломи переможців, якими прикрашено одну зі стін студії, а також власний почерк,  досвід і майстерність.
За 20 років роботи студії з її стін у світ випурхнуло чимало талановитих юнаків і дівчат, котрі знайшли себе у творчих професіях. Наприклад, Катя Мар’янченко, яка через роки повернулася сюди вже співкерівником; Ірина Рибас — тележурналістка, котра живе і працює у Франції; Даша Перебийніс — тележурналістка, яка працює в столиці; один із найкращих випускників — Ігор Щербаков — живе і знімає в США. Всіх їх виховала і випустила у світи Галина СОЛДАТЕНКО (на знімку).

Цю жінку без перебільшення можна назвати непересічною особистістю, яка ламає стереотипи і в житті, і в творчості. По-перше, Галина Миколаївна має фах інженера-технолога та патентознавця, які в ній гармонійно поєднані з поетичним даром. По-друге, багато років тому вона вкотре почала своє життя з чистого аркуша як телевізійник. У новій творчій роботі Галина Солдатенко, як це бувало в її житті і раніше, одразу ж знайшла себе: робила авторські програми філософського спрямування, розмірковувала над сенсом буття, над її улюбленим поняттям свободи, любові. На той час це було щось нове. А потім почалась перебудова з її «кравчучками» і бездоглядними дітьми.
— Тоді я раптово усвідомила, що ми втрачаємо ціле покоління, — розмірковує Галина Миколаївна. — Колись усі ці матеріальні проблеми вирівняються, а порожнечу в дитячих душах ми вже нічим не заповнимо. І тоді в мене виникла ідея створити дитячу телестудію.
Першу апаратуру для студії «Ракурс» вона виграла у фонді Сороса. Так з’явилася перша камера. Своїх вихованців Галина Солдатенко вчить мати власну точку зору, сценарії на студії пишуться так, щоб було якесь напруження, певні протиріччя, несподіваний погляд на звичні речі. Разом вони ходять у пошукові експедиції, беруть інтерв’ю, вивчають першоджерела. Вся ця робота і лягає в основу документальних фільмів, які створює «Ракурс».
Героями однієї зі стрічок стали гетьман Іван Мазепа та його останнє кохання Мотря Кочубей. Пошукам останнього пристанища нещасної жінки було присвячено фільм «Мотря». Галина Солдатенко, вивчивши багато спеціальної літератури, архівних матеріалів, майже впевнена в тому, що Мотря Кочубей знайшла свій вічний спочинок не на Полтавщині (офіційна версія), а саме на території Верхньодніпровського району.
Відеоробота «Шлях довжиною в епоху» розповідає про В. В. Щербицького, «Єдина мить» — про місцеву поетесу Марію Дубину, «Зійшло сонце над віконцем» — про традиції будівництва українських глиняних хат, стрічка «Таємниця старого будинку» — про історію будівлі колишнього земства, а нині — приміщення районного відділу освіти у Верхньодніпровську. Не залишилась поза увагою гуртківців і тема війни: фільм «Баба Люба» став лауреатом кількох престижних фестивалів. А робота «Зів’яле листя» про несподівані сторони життя Івана Франка завоювала Гран-прі Міжнародного фестивалю «Кришталеві джерела».
— Окрім документальних, ми взялися створювати короткометражні художні та ігрові фільми, — розповідає керівник студії. — У нас їх поки що небагато, але вони одразу посіли призові місця на різних фестивалях. Про фільм «Мавка» за Лесею Українкою якимось чином дізнались у Вірменії та написали мені листа з проханням надати його для міжнародного фестивалю.
А з молодшими вихованцями Г. Солдатенко зняла мультфільм про чорних і білих ворон! Стрічка триває лише хвилину, але має глибокий філософський сенс про те, що тільки той, хто залишається собою, може літати.
Пошукова робота «Ракурсу» дала змогу Галині Миколаївні зробити відкриття й особистого плану: їй вдалось відшукати три могили дядька, який загинув під час війни. І народилась стрічка «Двічі вбитий, тричі похований».
При студії створено унікальний музей, експонати якого зібрано під час пошукових та краєзнавчих експедицій. За результатами краєзнавчих досліджень Галина Солдатенко написала кілька книг: «Якби каміння вміло говорити», «Версія, схожа на правду», «Історія мого роду», «А было это так», «Неразгаданные тайны Джона Поля Джонса».
Нині Галина Миколаївна готується до зустрічі з представником роду Корбе, який пов’язаний із родиною верхньодніпровського науковця та мецената Олександра Поля. Вона розробляє програму перебування іноземного гостя в Україні, відвідини садиб колишніх поміщиків, котрі мають стосунок до родин Поля та Корбе, шукає можливості для такої масштабної екскурсії. Жінка готує сюрприз для гостя: хоче провезти його місцями, де жили його предки. До того ж, вона знайшла достовірні дані про те, що близьким родичем цих родин був не хто-небудь, а композитор Петро Чайковський. Отож, ця зустріч буде сповнена приємними несподіванками, які можуть стати сюжетом для нового фільму.
За великим рахунком, Галина Миколаївна не тільки вчить дітей нестандартно і творчо мислити та робити висновки, а й дуже мудро та ненав’язливо спрямовує їх на пошуки дороги до себе. Хочеться побажати і керівнику, і її вихованцям нових успіхів на цьому шляху.

Дніпропетровська область.

Фото автора.