Яскраві фото на одній зі стін робочого кабінету очільника Борисполя Анатолія Федорчука — своєрідний короткий літопис того, що зроблено в цьому місті Київщини протягом двох каденцій міського голови. На одному з них — будинок з пам’ятним знаком у вигляді розгорнутої книжки: це увічнено місце народження видатного земляка краян, автора слів гімну України Павла Чубинського. Поруч знімок сучасної споруди — науково-практичного онкологічного центру, де виробляються ліки, дуже потрібні для протистояння тяжкій хворобі. За словами господаря кабінету, це ще й свідчення ефективного використання американських інвестицій, обсяг яких становив 95 млн. доларів — заклад збудовано лише за півтора року. Зафіксовані тут також бювет, яких збудували майже десяток, і тепер мешканці міста мають можливість отримувати безплатно джерельну воду, подяка очільникові міста від батьків за те, що той дбає про бориспільських дітей, облаштовує для малюків дитячі та спортивні майданчики, багато інших ілюстрацій добрих справ.

 

Пам’ятний знак Володимиру Мономаху.

 

Анатолій Федорчук — міський голова Борисполя.

 

«Вчини добро, шукай миру і йди за ним»

Останніми роками Бориспіль помітно змінився. Місто прикрасили сучасні новобудови, торговельні та розважальні центри, історичний музей «Сучасний Бориспіль», спортивно-оздоровчий комплекс «Країна мрій», Альтанка закоханих та багато інших об’єктів. Утепляються дитсадки і школи, що вже сьогодні дає змогу економити до 40% тепла. Зводяться нові навчальні та дошкільні заклади. Модернізується вуличне освітлення — виділено 4 млн. грн. на світлодіодні світильники. На сучасні, привабливіші та економніші, міняються світлофори, яких у Борисполі доволі багато. Щоб розвантажити центральну вулицю Київський Шлях, рух транспорту переводиться на так звану зелену хвилю. Повністю оновлено центральну площу. Тут цивілізованим шляхом демонтували пам’ятник Леніну, а на його місці збудували унікальний фонтан, яких в Україні поки що не так багато: його струмені згортаються до середини, а в темний період доби переливаються завдяки підсвічуванню чотирма кольорами. Прикрашає площу і Алея тисячоліття, яка відкривається пам’ятним знаком київському князю Володимиру Мономаху, з іменем якого пов’язана історія міста, і викарбуваними на величезній кам’яній брилі його словами: «Вчини добро, шукай миру і йди за ним». А далі, по суті, простягається музей під відкритим небом, де зафіксовано епохальні події в історії України і міста. За словами міського голови, «мешканці все це повинні знати». У планах — установити на алеї пам’ятник Нестору Літописцю, відбудувати Мономахову Божницю — за літописом «Летську»... Завершується алея пам’ятником Небесній Сотні. Власних коштів на всі проекти, звісно, не вистачає, тому міська влада вміло залучає кредити та інвестиції, зокрема — внутрішні, заохочуючи на добрі справи місцевий бізнес. І ще одна показова деталь: з 2007 року, ще задовго до офіційного євроінтеграційного курсу Української держави, на площі біля будівлі міської ради майорить прапор Євросоюзу.

Усьому голова — вода...

Знайомство з інфраструктурою міста розпочинаємо з «Бориспільводоканалу». Якихось десять хвилин їзди — і ми на вулиці Гоголя, де розташовано основне господарство дуже важливого об’єкта комунального господарства. «Місто не просто безперебійно забезпечується водою, ми дбаємо також про її якість та ефективне використання, — розповідає директор підприємства Олександр Гануш. Залучили кошти Світового банку — 4,2 млн. дол. Здійснили модернізацію, закільцювали водогони, проклали додатково їх 9 км, поліпшили якість води, приблизно на 30% скоротили споживання електроенергії. З урахуванням того, що вода видобувається з глибини 270—300 м, якби не здійснили модернізацію, тарифи для населення треба було б підвищити на 4 грн. за кубометр. Коли стояли наші насоси, то їх ресурсу вистачало лише на півроку, далі вони вдвічі зменшувались, нові ж постійно тримають дебіт на належному рівні. Сучасні вимірювальні прилади чітко контролюють усі параметри роботи системи. Вода, яка підіймається з-під землі, має температуру 11—12 градусів Цельсія. Застосовується принцип роботи холодильника: з води відбирається тепло і забирається в акумулятор, який і обігріває машинний зал і два поверхи підприємства. Опалення не потрібно. Раніше на це щомісяця йшло 10 тис. кВт електроенергії — 22 тис. грн. вилітало у трубу. У результаті споживання електроенергії зменшили майже у 3,5 разу. А якби застосовували газ, як це було раніше, тарифи на який ще вищі? Нині вже готовий проект ще глибшого очищення води — тоді її якість взагалі буде бездоганною».

Сильним духом пасує висота

Віковий склад населення Борисполя доволі динамічний — на 17110 пенсіонерів 39 тис. осіб, які працюють. Його активний потенціал гармонійно доповнюють 11,5 тис. дітей. Для них тут діють 8 комунальних шкіл плюс спортивна та музична, професійно-технічний ліцей, інститут МАУП. Є також 11 дошкільних закладів, Центр технічної творчості «Евріка», Центр туризму. Кожен заклад у місті намагаються розвивати, робити його якомога привабливішим, додавати оригінальні, ексклюзивні риси. Один з прикладів — скеледром, побудований і відкритий буквально півтора місяця тому на базі гімназії «Перспектива», що належить до Бориспільського навчально-виховного комплексу.
— Це навчально-тренувальний комплекс для занять дітей, отримання ними навичок спортивного та пішохідного туризму, — розповідає директор Бориспільського міського центру туризму та краєзнавства Тетяна Рахуба. За її словами, сьогодні у школі туризму займається загалом понад 400 дітей. Заняття сплановані так, щоб не заважати основним освітнім — вони відбуваються у другій половині дня та вихідними. Мета програми не лише навчити хлопчиків та дівчаток підкорювати гори, долати природні та штучні перешкоди, переправлятися повітрям через водоймища, а й виховати з них патріотів, дружніх, справедливих, сильних особистостей, готових виручити в біді, підтримати у складній ситуації. Інструктори — молоді хлопці, переважно наші вихованці, найстаршому 28 років. Вони — діючі спортсмени. Міський голова, наголошує директор центру, заборонив робити будь-що на примітивному рівні, спрощеними підходами — все лише через дозвільні процедури. Напевно, це забрало більше часу, але хіба можна заперечити тому, що здоров’я і безпека дітей мають бути пріоритетними.
Скеледром вражає. Одна з його стін — уявна гірська вершина, посічена по вертикалі приблизно з півметровим інтервалом невеличкими виступами. По них під контролем інструктора почергово вміло піднімаються вгору — на уявну гірську вершину — кілька дівчаток десь дванадцятилітнього віку. А інші з допомогою канатів, розміщених під височенною стелею, «здійснюють переправу через річку». Діють рішуче, без найменшого вияву страху. Висота, справді, підкоряється і пасує сильним духом.

Бузкова алея з учора в завтра

Якщо їхати вулицею Київський Шлях у напрямку столиці, увагу обов’язково приверне меморіально-парковий комплекс. Ще зовсім нещодавно на цьому місці розташовувалось одне з найстаріших бориспільських кладовищ, переважна більшість поховань на якому були закинуті. Святе місце, що зберігало багато таємниць майже кількасотлітнього періоду існування міста, насамперед його громадян, які своєю працею примножували його славу, стало притулком собак та безхатченків, звалищем сміття, заросло бур’янами та дикими кущами. З протилежного від центральної вулиці кінця на цвинтар наступали автогаражі, загрожуючи захопити поступово всю територію. Ця невтішна картина не давала міському голові спокою, спонукаючи до пошуку варіантів розв’язання проблеми. Так у нього народилася ідея, що згодом трансформувалася у проект створення меморіально-паркового комплексу з назвою, що історично закріпилася за кладовищем, — Книшового. У місті провели три громадські слухання з цього питання. Анатолій Федорчук двічі їздив до Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета за благословенням запланованого на кладовищі перепоховання. За словами міського голови, воно тривало півроку, підняли прах з 1600 могил і перепоховали у двох великих братських могилах. Від Книшового кладовища лишилися тільки каштан і могила двох екіпажів пілотів. У центрі встановили символічну могилу Чубинського, бо точне місце його поховання не знає ніхто. Тому могильний пам’ятник було перенесено сюди. Вже закладено фундамент церкви Київського патріархату. Задум — у центрі пам’ятник Павлу Чубинському, а від нього відходять промені-доріжки, які завершуються меморіальними знаками. Йдемо бузковою алеєю, закладеною по колу меморіалу на власні кошти голови та депутатів міської ради. Час від часу зупиняємось біля згаданих знаків — жертвам політичних репресій, жертвам антибільшовицького повстання 1920 року в Борисполі, жертвам трьох українських голодоморів, меморіалів на честь захисників Вітчизни, страчених у 1941 році фашистськими окупантами, та на честь чорнобильців-ліквідаторів і переселенців із зони ЧАЕС.
— Робота зі створення і облаштування меморіально-паркового комплексу триває, розповідає Анатолій Федорчук. — Біля знаків, які увічнюють пам’ять жертв політичних репресій та антибільшовицького повстання, плануємо, зокрема, звести стіну шість метрів заввишки. За нею будуть уявні каземати в’язниці з малесенькими віконечками. Є імена 182 жертв, які виб’ємо на камені. Будуть зроблені ніші, щоб можна було прийти, поставити свічку, помолитися. Тобто це буде дуже святе місце. За бузковою алеєю, з 12 видів цих кущів, будуть висаджені дерева, встановлені лавочки, де мешканці зможуть відпочивати. Плануємо відкрити комплекс, що стане даниною пам’яті попереднім поколінням бориспільців і нашою гордістю, до Дня міста, який відзначається традиційно 23 вересня. На переконання Анатолія Федорчука, його створення не менш важливе, ніж розв’язання комунальних та соціальних проблем, бо він сприятиме духовному збагаченню земляків, без чого, як вважає міський голова, шлях у завтрашній день Борисполя буде тернистим.

Віктор КОЛОМАК.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.

P. S. Неможливо в одному матеріалі розповісти про всі перипетії і сторони життя міста з більш як 60-тисячним населенням. Тим більше, що й проблем тут вистачає. В їх числі міський голова назвав, зокрема, транзитність Борисполя, яким щодня проїздить понад десять тисяч автомобілів, його близькість до Києва, що ускладнює, приміром, забезпечення дитсадків вихователями (сьогодні в дошкільних закладах міста 28 таких вакансій), а комунального господарства трактористами — представникам цих професій вигідніше знайти роботу у столиці, де її оплата значно вища. Гострою є необхідність в об’їзній дорозі, збудувати яку власними силами Бориспіль ніколи не зможе. Не вистачає також земельних ресурсів, що змушує у міській забудові вдаватися до ущільнення та реконструкції приватного сектору, які зводяться до його знесення і будівництва на цьому місці висоток. Та попри все, місто живе, працює, крокує в майбутнє.