Якось на очі мені потрапило фото, на якому голова Рівненської ОДА Олексій МУЛЯРЕНКО — зі своєю мамою Тетяною Олексіївною. Тож закортіло розпитати у молодого керівника області про неї, про сім’ю, а заодно на практиці перевірити, наскільки відкритим і відвертим є мій співрозмовник.
Фото з сімейного архіву Муляренків.
Дізналася, що майбутній керівник виконавчої гілки влади Рівненщини зростав у інтелігентній та інтелектуальній родині. Дідусь був професором, очолював кафедру гідравліки «водника» (так на Рівненщині ласкаво називають нинішній Національний університет водного господарства і природокористування. — Авт.), тож у їхній домівці завжди було людно: тут дискутували на різні теми науковці вишу, гостювали рідні. Малий тоді ще Олексій прислухався до тих розмов, усотував у себе все корисне, а заодно вчився аналізу, комунікабельності, що в майбутньому йому дуже знадобилося. Адже й нині, працюючи на посаді голови Рівненської ОДА, доводиться багато спілкуватися з людьми з різних питань.
Як висловився Олексій Муляренко, зростав він у «правильній» атмосфері. Лише з роками зрозумів, що його мама Тетяна Олексіївна теж могла б зробити наукову кар’єру, бо викладала гідравліку в тому ж «воднику», згодом працювала інженером на радіотехнічному заводі. Але на перший план поставила сім’ю, дітей, онуків — реалізувалась як мама і бабуся.
— Скільки себе пам’ятаю, мама завжди була уважна до наших проблем, — розквітає в усмішці Олексій Муляренко. — Ми з моєю старшою сестрою Ольгою завжди відчували її турботу, любов, підтримку. Навіть тепер, коли у нас свої сім’ї, ми приїжджаємо до неї на горнятко кави. Тоді і спілкуємося на різні теми вволю. Завжди захоплювався мамою, бо вона вміє раціонально спланувати свій час, тож устигає і в домі лад дати, і нами цікавитися, а загалом, що нас дуже тішить, у свої сімдесят веде активний спосіб життя: фотографує, малює, займається аеробікою, відвідує басейн, а головне — знаходить час для всіх п’ятьох онуків. Так, із моєю шестирічною донечкою Аріною вона ходить до церкви, у недільну школу, іншим допомагає з уроками. У кожному з дітей та онуків — проінвестовані нею любов, турбота, інтелект!.. До речі, щодо тієї фотографії, якою ви зацікавились. На ній ми з мамою біля Рівненського обласного перинатального центру. Коли ще він мав статус звичайного міського пологового будинку, мама народила тут сестру і мене. Тут побачили світ і її онуки: Ольжина Аня, мої Андрій, Іван, Аріна і найменший — двомісячний Олексій.
— А як Тетяна Олексіївна сприймає вашу роботу? — не втрималась від запитання.
— Як, мабуть, і кожна мама: хоче, щоб я виправдав довіру людей. Переживає, хоча й старається не показувати цього, скоріше навпаки — підбадьорює. Знаючи це, хоч би яким зайнятим був, стараюсь знайти хвилинку, щоб зателефонувати до неї і поцікавитись, як здоров’я, як справи. Навіть коли буваю у відрядженнях, телефоную, щоб не переживала. Бо вже тепер, коли сам — тато чотирьох дітей, розумію, що для батьків, особливо мам, ми завжди залишаємось дітьми, скільки б нам років не виповнилося.
Олександра ЮРКОВА.
Рівне.
