Події, що відбувалися в Україні наприкінці 2013 — на початку 2014 років, справедливо і точно названі Революцією Гідності. Вони серед першочергових завдань поставили на порядок денний проведення судової реформи. Суспільство очікувало радикальних змін у судовій владі.

Хоча в цілому проведення судової реформи пов’язується із внесенням змін до відповідного розділу Конституції України, де-факто реформування розпочалося раніше — з ухваленням Законів України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», «Про очищення влади», «Про забезпечення права на справедливий суд».
Водночас системні і ґрунтовні зміни безумовно пов’язані з оновленням розділу VІІІ Конституції України «Правосуддя». Саме на підвалинах цих змін був підготовлений та ухвалений новий Закон України «Про судоустрій та статус суддів», а в подальшому — Закон України «Про Вищу раду правосуддя».
Реалізація судової реформи, яка на відміну від попередніх спроб, що відбувалися з різним ступенем активності весь період існування незалежної України, має системний та дієвий характер. Насамперед вона передбачає повне оновлення найвищого судового органу. У відповідності із п.4 Перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» протягом шести місяців з дня набрання чинності законом має бути утворений за результатами конкурсу Верховний Суд у складі 200 суддів, який замінить три спеціалізовані касаційні суди: Вищий адміністративний суд України, Вищий господарський суд України та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
На першому етапі на конкурсній основі обирається 120 суддів, які і започаткують роботу нового Верховного Суду.
Нині конкурс вступив у завершальну фазу — закінчуються пленарні засідання ВККС, після чого Вища рада правосуддя має визначити рейтинговий список кандидатів і оголосити перший склад нового Верховного Суду.
Водночас уже зараз можна проаналізувати деякі результати цього конкурсного марафону, який почався з проведення анонімного тестування кандидатів, а потім — вирішення практичної справи із завданням підготувати текст касаційної постанови.
Як з’ясувалося, навіть не всім суддям вдалося набрати необхідну суму балів для допуску до наступних етапів. З цього можна зробити висновок про необхідність коригування навчального процесу не тільки у вишах, а й в Національній школі суддів. Зокрема, на юридичних факультетах слід активно застосовувати метод тестування під час здійснення контролю знань, а при формуванні практичних навичок виходити з того, що кожен випускник повинен вміти викласти рішення будь-якого практичного казусу у формі процесуального документа, в тому числі — судового рішення.
Можна без перебільшень констатувати, що проходження психологічного тестування для кандидатів виявилося доволі важким, оскільки така практика зазвичай в нашій країні застосовувалася тільки для «супер-спеціальностей», й аж ніяк не для юристів.
Проведення співбесіди із кандидатом має на меті, після дослідження поданих документів, встановлення його відповідності визначеним вимогам, виходячи із критеріїв компетентності (професійної, особистої, соціальної тощо), а також професійної етики та доброчесності.
При проведенні конкурсної співбесіди з кандидатами на посаду судді (і це є важливою новелою судової реформи!) законом передбачена участь представників громадськості.
Відповідно до ст. 87 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» з метою сприяння Вищій кваліфікаційній комісії суддів України у встановленні відповідності судді критеріям професійної етики та доброчесності для цілей кваліфікаційного оцінювання утворюється Громадська рада доброчесності (ГРД) у складі двадцяти членів.
Членами ГРД можуть бути представники громадських об’єднань, науковці-правники, адвокати, журналісти, які є визнаними фахівцями у сфері своєї професійної діяльності, мають високу професійну репутацію та відповідають критерію політичної нейтральності та доброчесності.
Слід зазначити, що не тільки в національній практиці, а й в зарубіжних країнах такий рівень безпосередньої участі громадськості в адміністративних процедурах є безпрецедентним.
А якщо враховувати, що співбесіди транслюються в режимі он-лайн і можуть в будь-який час переглядатися в мережі Інтернет, то такої транспарентності не знає жодна країна!
Не скажу, що передивилася більшу частину співбесід — для цього не вистачило часу, а подекуди — просто бажання бути свідком цього «перформансу».
На мою думку, ГРД допоки виявилася недостатньо підготовленою до реалізації такої важливої місії — цивілізовано представляти громадянське суспільство України при проведенні конкурсного відбору до вищого судового органу держави. Хотілося би вірити, що це обумовлено передусім об’єктивними чинниками: відсутністю досвіду, недостатністю часу для підготовки, неструктурованістю громадянського суспільства. А за таких умов дуже важливо критично проаналізувати «вузькі місця» цього процесу. Принаймні, щоб в наступному вже не наступати на ті ж самі граблі.
Міжнародний експерт Ради Європи, професор, доктор права Діана Ковачева підготувала ґрунтовний висновок щодо Регламенту ГРД.
Виступаючи на щорічному Судовому форумі 14 червня 2017 року, голова ВККС Сергій  Козьяков висловив жаль, що цей висновок з’явився так пізно. Цілком погоджуюся з такою оцінкою. На що звертає увагу експерт?
Регламент ГРД не згадує її обов’язок надавати обґрунтований висновок, а саме це є дуже важливим для об’єктивної оцінки якостей кандидата. Звернемо увагу на таку обставину: умови проведення конкурсу (п. 23) дають можливість кожній особі, яка має відомості про неетичність або недоброчесність кандидата на посаду судді, звертатися до ГРД. Водночас обов’язок ГРД не тільки збирати та аналізувати, а й перевіряти інформацію щодо судді. Ця вимога, закріплена у ст. 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», і тільки за наявності відповідних підстав надає ВККС Україні висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності.
Не можна не погодитись з експертом Ради Європи і у тому, що з метою забезпечення прозорого та достовірного результату, ГРД мала б заздалегідь розробити та опублікувати методологію здійснюваного нею оцінювання суддів та кандидатів на посаду суддів. Така рекомендація базується на тому, що Регламент ГРД не містить чітких та об’єктивних критеріїв, на підставі яких можливо дійти висновку про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) нормам доброчесності та етики. Навряд чи можна заперечувати обґрунтованість і доцільність такого підходу!
Ще один важливий аспект оцінювання (в тому числі і за наслідками співбесіди) проводиться ВККС як спеціальним органом, створеним для його проведення. Склад і порядок формування ВККС забезпечує збалансоване представництво інтересів усіх сегментів юридичного співтовариства — передусім суддів, юридичних вишів та наукових установ, а також адвокатів, ДСА, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Саме члени ВККС мають оцінювати рівень професійної підготовки, а ГРД сприяє ВККС у встановленні відповідності судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та доброчесності.
Підкреслимо, не оцінює, а сприяє встановленню відповідності, причому тільки в питаннях професійної етики та доброчесності, а не у визначенні рівня професійної підготовки.
Тому дуже слушним є зауваження проф. Ковачевої, що обґрунтованість рішень судді не може бути предметом розгляду ГРД, вона має право лише аналізувати і перевіряти інформацію, що стосується доброчесності та професійної етики суддів.
Можна також погодитися з висновком експерта стосовно того, що оцінювання судді (кандидата на посаду судді), зокрема оцінка професійних знань і компетентності, моральної, етичної та психологічної доброчесності — завдання ВККС, а висновок ГРД — це елемент, що має стосуватися лише питань професійної етики та доброчесності суддів і кандидатів.
Знайомлячись із змістом експертного висновку професора Діани Ковачевої, можна знайти багато важливих положень, які можуть поглибити наше розуміння європейських стандартів правосуддя, в тому числі в питаннях забезпечення незалежності суддів.
На превеликий жаль, зазначений висновок експерта Ради Європи не став предметом професійного обговорення з точки зору порушених проблем та шляхів їх усунення на рівні ГРД. Натомість аналіз критичних зауважень, що містяться у висновку щодо Регламенту ГРД, у публічних виступах, соціальних мережах, в різноманітних блогах був сприйнятий її членами як спланована та проплачена кампанія проти Громадської ради доброчесності.
Прямо скажемо, дивна реакція. Безумовно, навряд чи можна очікувати, що хтось зрадіє, почувши критику на свою адресу. Однак ми всі робимо перші кроки на шляху формування власної моделі добору суддівських кадрів. Зробимо правильні висновки з обґрунтованої критики. Якщо з нею не погоджуємося — предметно заперечуємо, замість того щоб навішувати на кожне критичне зауваження ярлики.
Усе наведене свідчить, що громадянське суспільство в Україні ще тільки формується, немає належного рівня інституційної структурованості, концепції здійснення громадського контролю за діяльністю державних структур, а подекуди, на жаль, просто не вистачає політичної та професійної культури.
Насамкінець хочу зазначити ще одну деталь. В жодній іншій країні аналогічні нашим співбесідам із суддями процедури не є такими відкритими, що кожен може передивлятися їх у відкритому доступі. Навряд чи це свідчить про більш низький рівень демократії. Мабуть, враховуються надзвичайно високі репутаційні ризики не тільки для суддів, а й для суду як важливої державної інституції.
Justіtіa regnorum fundamentum — правосуддя — основа держави!
Конкурс до Верховного Суду триває. Будемо сподіватися, що ВККС та Вища рада правосуддя визначать 120 найкращих, хто зможе з повним моральним правом почути від нас: «Ваша Честь!».
Але це тільки перший конкурсний відбір, попереду багато інших. Необхідно детально проаналізувати всі «pro et contra», за необхідності внести зміни до законодавства, кожен учасник цього процесу повинен зробити «роботу над помилками», дбаючи не тільки і не стільки про «честь мундира», а найголовніше — про справу, яку всі ми маємо виконувати професійно, відповідально, чесно.

Наталія КУЗНЄЦОВА,
доктор юридичних наук,
академік НАПрН України,
професор кафедри цивільного права
Київського національного університету
імені Тараса Шевченка, 
заслужений діяч науки і техніки України.