Вінницька волонтер Юлія Щербань поєднала свою долю з Юрієм Чекурдою — бійцем АТО, контрактником одного з підрозділів Збройних Сил України. Після волонтерського весілля дружина провела чоловіка у зону бойових дій.
Церемонію, що відбулася у Вінницькому відділі РАЦС, від решти відрізняло хіба те, що наречена була одягнута не в білу сукню, а у вишиванку, а більшість гостей — у камуфляжну форму.
На знімках: з відділу РАЦС Юрій виніс дружину на руках; коровай молодятам вручив весільний батько Сергій Чумак.
Дружба, загартована в боях
— Не було часу костюми й краватки шукати, — пояснив побратим нареченого на ім’я Володимир, він виконував роль свідка на весіллі. — Скоро вирушати туди, де про парадні наряди не думають. Там на першому плані інші цінності. Не важливо, у що людина одягнута. Більше значить, яка ця людина.
Володимир родом із Житомирщини. Пояснив, що з нареченим, своїм другом, познайомився у зоні АТО два роки тому, у районі Попасної на Луганщині. Після того разом пройшли, як кажуть, і вогонь, і воду.
«Там друзів відчувають душею, — розповідає Володимир. — Багато слів ніхто не каже. Перевіряється дружба, самі розумієте, на чому».
За його словами, за два роки знайомства вони з Юрієм стали братами. «Є брати по крові, а є брати по духу, — каже боєць. — Дружба, скріплена в боях, найміцніша».
Тричі їздили зустрічати ешелон
«Ніхто з нас не знає, де і що його чекає, — каже Юлія. — Того дня разом із волонтерами ми їздили зустрічати ешелон, що прибув із зони бойових дій. На платформах — техніка, у вагонах — бійці. Але ту зустріч довго відкладали. Спочатку нам повідомили, що хлопці приїдуть удень, потім сказали, що затримуються в дорозі і прибудуть увечері. Насправді бійці добралися тільки наступного дня десь о 23-й. Весь цей час ми вояжували з Вінниці до залізничної станції, на яку мав прибути ешелон. Мене наче якимось магнітом тягнуло на те місце!»
Саме під час розвантаження Юрій звернув увагу на симпатичну веселу дівчину, яка зачарувала всіх своєю усмішкою.
«Це він мене першим відчув, — усміхається Юля. — Що мені в ньому подобається? Доброта і щирість».
На таке само запитання, тобто, що подобається Юрію в його обраниці, хлопець відповів короткою фразою: «Це секрет». Він узагалі небагатослівний. Зате його суджена сипала жартами за двох.
Згідно з традиціями
Після розпису з приміщення РАЦСу Юрій виніс дружину на руках. А потім Юля за традицією, ставши спиною до гостей, кинула весільний букет. Квіти «прилетіли» в руки дружки. Серед тих, хто намагався спіймати букет, була також сестра Юлії — Надя Щербань. Її ім’я внесено у «Книгу рекордів України»: два роки тому її визнали «Міс мега-бюст України». Після такого визнання Надія стала «зіркою» телевізійних каналів, про неї писали газети і журнали. Незважаючи на це, пані Надія поводилася дуже скромно.
Роль весільного батька наречені запросили виконати ще одну знану у Вінниці людину — Сергія Чумака, керівника УНА-УНСО.
«Юля і Юрій планували одружитися безпосередньо у військовій частині, — каже пан Сергій. — Там вони б почувалися серед своїх. Розпис у частині запам’ятався б більше, ніж у РАЦСі. Але командування не дозволило».
Та попри традиційність церемонії, і молодята, і гості мали вигляд вельми задоволений. Із РАЦСу Юрій та Юлія вийшли зі свідоцтвом про одруження, каблучками на руках і однаковим прізвищем: молода взяла прізвище чоловіка.
Віктор СКРИПНИК.
Фото автора.
Вінниця.
