Життя 22-річної Надії Фелещук з села Шешорів на Івано-Франківщині розпочалося нерадісно. Дівчинка зростала сиротою за живих батьків — не вдома, а в сиротинцях. У 2006 році матір Надії позбавили батьківських прав, бо не цікавилася долею доньки. Тоді дівчинка й отримала офіційний статус дитини-сироти, позбавленої батьківського піклування. Він дає право на пільги. Тож у доросле життя Надя увійшла з третьою групою інвалідності та єдиним джерелом доходу — невеликою пенсією.

2014 року після закінчення Бурштинського торговельно-економічного коледжу, де здобула фах контролера-касира, Надійка приїхала в Шешори. Оселилася разом зі своїми батьками, які жили в цивільному шлюбі (у її свідоцтві про народження у графі «батько» — прочерк).
Вчорашню вихованку інтернату взяли під опіку соціальні служби та співчутливі сусіди. Якщо організації і люди працюють разом і зацікавлено, вони здатні творити справжні дива. Саме це трапилося у житті Надії Фелещук.
Першою забила на сполох тодішній працівник РЦСССДМ Христина Іванишин. Вона провідала нову підопічну і жахнулася. Звернулася до голови сільради Василя Якібчука. Стривожений її розповіддю, він сам поїхав і теж був шокований побаченим: хату розміром три на чотири метри правильніше було б назвати кімнатою, бо, крім неї і крихітного коридорчика, інших приміщень у «теремку» немає. Тут стояло одне ліжко. На ньому спали батьки Надії (на той час тато був ще живий). Доросла донька на ніч вмощувалася поряд — на підлозі, біля печі. Злиденність і неохайність вражали.
Надія так жити не буде — твердо вирішили селяни. І почалася велика трирічна праця задля створення гідних умов проживання для нової жительки Шешорів. Для цього об’єднали зусилля служба у справах дітей РДА, районний центр СССДМ, Івано-Франківська обласна, Косівська районна і Шешорівська сільська ради, депутати і багато милосердних людей.
Перше, що зробив Василь Якібчук, — привіз зі свого дому ліжко, матрац і ковдру для Надійки. Відтак почали думати, як їй допомогти. Усім було зрозуміло, що ні дівчина, ні її батьки самостійно зі старої хижі не виберуться. Вихід з цієї ситуації підказала «Районна цільова програма соціального захисту і підтримки дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на 2012—2016 роки». У ній передбачено кошти на придбання або будівництво житла вихованцям сиротинців, яким нікуди повертатися.

Василь Якібчук, Надія Фелещук, Галина Гайдук.

Купівля помешкання — легший шлях, та голова і депутати сільради наважилися піти майже неходженою дорогою — вирішили відремонтувати стару хатину родини Фелещуків, яка стояла поряд із «теремком» і була непридатною для проживання. Соціальні служби допомагали у пошуку коштів, надавали необхідні документи.
На капітальний ремонт будівлі виділили 168 тисяч гривень: 54 тисячі — з обласного, 94 — з районного, 20 — з сільського бюджетів. Пізніше сільрада додатково виділила ще 74 тисячі.
У всіх документах виконані роботи мають назву капітального ремонту. Насправді то було більше будівництво, бо старий будинок довелося розвалити до фундаменту. За три роки на цьому місці виросла ошатна двоповерхова споруда розміром 5,5 на 8 метрів. На першому поверсі — вітальня, кухня і коридор. На другому — одна велика кімната. Вона ще не дороблена. Колись Надія доведе її до ладу для своїх дітей. Поки що дівчині вистачає і першого поверху.
Металопластикові вікна захищають помешкання від протягів і холоду. Будинок утеплений. Василь Володимирович не приховує задоволення виконаною на совість роботою. Кожен, хто займався ремонтом, а тим паче будівництвом, знає, що за всім треба постійно наглядати. Надія Фелещук і її мати цього зробити не могли. Тому сільському голові неодноразово доводилося спілкуватися з майстрами. Одну бригаду він просто вигнав, бо поштукатурили стіни як-небудь. «Ви думали, якщо будуєте для сироти, то вас ніхто не контролюватиме?» — обурювався Василь Якібчук. Якщо вже зводити житло для дівчини-інваліда, яка своє дитинство і юність провела в інтернатах, то треба працювати якнайкраще. 
Косівський РЕМ безплатно підключив електричну енергію. Опалювання у будинку пічне. «Одягнута» у гарні декоративні кахлі грубка вбудована у стіну, обігріває одночасно вітальню і кухню.  У будинку є всі необхідні меблі: стінка і диван у вітальні, куточок на кухні. Є холодильник, маленька пральна машина. На підлозі — килимове покриття у вітальні і ламінат у кухні. 
Якщо чесно, не кожна людина в районі у молодому віці має своє добротне житло. Та й ще у вигляді подарунка від держави і добрих людей. Надія має. Але й досі тримається старої хатинки, бо там є телебачення, а перенести телевізор і супутникову антену у нове помешкання дівчина сама не може, а попросити когось не вміє. Як і багато чого.
Надя живе на пенсію і доброчинні пожертви. Влаштуватися касиром-контролером їй нелегко через інвалідність. З таким діагнозом на відповідальну посаду не візьмуть. Дівчина може виконувати некваліфіковану роботу, якої в Шешорах не бракує, особливо у туристичний сезон (село має статус курорту). Можна прибирати, мити посуд на одній із баз відпочинку, допомагати односельцям по господарству тощо. За день платять 250 гривень. Ще й нагодують. Та Надія ніде не працює і почувається безпорадною.
Цей приклад ілюструє одну з багатьох проблем адаптації вчорашніх вихованців інтернатів у звичний для нас соціум. Така непристосованість — біда більшості випускників інтернатів, котрі 18 років перебували на повному державному обслуговуванні. Декотрі не знають навіть, як чай заварювати. Сиротинці були для них рятівною шлюпкою: не дали їм потонути, але й плавати не навчили. Відтак юні і непідготовлені, вони потрапляють у море щоденних проблем. Хтось борсається і випливає. Хтось в’язне, перетворюючись на довічного соціального утриманця. «Діти з прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу значно більше пристосовані до самостійного життя, швидше і легше адаптуються», — переконана Галина Гайдук зі служби у справах дітей РДА.
Скоро Надії Фелещук виповниться 23. Вона позбудеться пильної державної опіки. Соцслужби та сільрада створили для неї побутові умови. Такі щедрі подарунки дістаються не кожному випускнику дитбудинку. Що буде з Надією далі — залежить від неї самої.
«Хочу подякувати усім причетним до цієї важливої і милосердної справи, які допомагали коштами, матеріалами та фізично. Окремої шани заслуговують сільські депутати Василь Слижук та Віктор Загребельний, а також Михайло Якібчук та сусіди родини Фелещуків», — радіє Василь Якібчук. І має на це повне право.

Аліса МУДРИЦЬКА.
Фото автора.

Івано-Франківська область.