У вересні Корсунь-Шевченківський відзначав 985-ту річницю з часу заснування. Окрасою свята, як завжди, була виставка робіт місцевих митців. У кожного свій талант, але в Антона ШЕВЧЕНКА обдарування особливе: він — художник-різьбяр, який уміє оживити просту вільхову дошку.
На знімку: Ліліана і Антон Шевченки біля своїх робіт.
Фото з архіву родини Шевченків.
Красою, вишуканістю й високим смаком вражають і різьблені рами, і сувеніри — козацькі ложки по півтора метра завдовжки. Та вершиною його майстерності є художні панно. Чимало в Антона Трохимовича чудових робіт, присвячених творчості великого Кобзаря. Зокрема, це ілюстрації до творів «Реве та стогне Дніпр широкий», «Мені тринадцятий минало», «Сон», «Катерина», «І виріс я на чужині» та інших.
Завжди близькою до серця була для Антона Шевченка й спадщина іншого земляка, класика національної літератури — Івана Нечуя-Левицького. За мотивами творів українського Бальзака художник створив серію робіт із дивовижними корсунськими краєвидами — левадами та верболозами, тополями і калиною. Утім, ці живі картини йому щодня видно з вікна власної оселі, побудованої майстром над річкою Рось. Тут упродовж тридцяти років його невелика сім’я — він, дружина Лідія та донька Ліліана — жила тихим спокійним життям. Жінка, медсестра за фахом, завжди підтримувала творчі прагнення свого чоловіка, була йому порадницею і другом. Подружжя втішалося й творчому зростанню Ліліани: дівчина гарно малювала, мала чудовий художній смак, реалізовувала себе у декоративно-ужитковому мистецтві. Після закінчення Київського художньо-промислового технікуму Ліля вийшла заміж, порадувала батьків ще й онуком.
Тихе щастя родини Шевченків обірвалося враз. Раптово захворіла і згоріла як свічка Лідія Трохимівна. Аби не залишати батька сам на сам із горем, Ліліана оточила його постійною увагою і турботою. Розраджував дідуся й малий Артемко. У Лілі не склалося особисте життя. Всю душевну енергію, теплоту серця молода жінка віддавала синові й батькові. Вдень вона поспішала на роботу: працювала викладачем образотворчого мистецтва у дитячій школі мистецтв. Вечорами йшла до батькової майстерні і «рецензувала» виконані татом роботи. Брала й сама до рук пензля. Але частіше — полотно та голку. Ліліана вишивала батькові сорочку. Спочатку одну, потім другу...
— Вимережані доччиними руками сорочки зцілюють мою душу, заспокоюють серце, — ділиться Антон Трохимович. — Сімнадцять років минуло відтоді, як пішла за обрій моя незабутня Ліда. Та завдяки Лілі й онукові Артемкові я живу, творю, ділюся з людьми своїм натхненням.
Нині у Антона Трохимовича — особливий період творчості. Життя перекотилось за 70-літню відмітку — час досконалості і мудрості, осмислення прожитого і свого місця на землі. Тому розробляє біблійну тему, мріє створити серію робіт про земне життя Ісуса Христа.
Корсунський різьбяр знайшов шанувальників не тільки на своїй малій батьківщині. Мали успіх його персональні виставки у Черкаському художньому музеї та Музеї «Кобзаря» Тараса Шевченка, у київському музеї Івана Гончара, у Каневі, у Шевченківському національному заповіднику.
У домашній майстерні Антона Шевченка поруч із його різьбярським начинням — мольберт Ліліани. Друзі-художники визнають, що Ліліана Антонівна — талановитий живописець. Її мальовничі пейзажі, колоритні натюрморти вирізняються яскравими барвами, оригінальністю та життєрадісністю. Більшість своїх робіт художниця щедро роздаровує близьким. Шкодує, що не вистачає часу писати більше. У неї багато вихованців, друзів, чимало громадської роботи і великий батьківський дім, у якому завжди світло і затишно. До цього ошатного будинку над Россю завжди поспішає з Києва і Артем. Він уже закінчив університет технологій та дизайну. Захопився ще й музикою. Утім, дідуся тішить його вміння тримати в руках пензля: «Хтозна, як доля поверне. Може, і в ньому малярські гени колись переможуть. Мій дід Андрій розписував церкви, батько Трохим був добрим різьбярем. Артемко бачив, як я орудую пензлем і різцем. Так наш рід художників і не переведеться...»
Людмила ЯРОВА, Лідія ЛІСОВА.
Черкаська область.
