Людмила ГоЇк із Вінниччини має найбільше серед листонош області предплатників газети «Голос України». Під час роботи на пошті зустріла свою долю. Сьогодні — 21 грудня 2017-го — у них із чоловіком, Василем Петровичем, срібне весілля.
На знімку: завідувачка відділення поштового зв’язку села Деребчин Галина Каназірська (ліворуч) та листоноша Людмила Гоїк.
Фото надано автором.
Нема газети — нема толку
У селі Деребчин Шаргородського району, де працює Людмила Гоїк, «Голос України» отримують 60 місцевих жителів. З них 29 передплату оформила пані Людмила. На перше півріччя 2018-го буде не менше. Каже, майже всі, хто один раз передплатив, продовжують це робити з року в рік. «Нема газети — нема толку, так каже одна з передплатників Тетяна Задирай, — розповідає пані Людмила. — І то правда. Без газети — як без рук і без очей, нічого не знаєш, нічого не бачиш. «Голос» підходить людям у всьому. Ціна доступна, виходить щодня. Є що почитати. Чому ж не передплачувати?..»
У моєї співрозмовниці дзвінкий голос. Говорить переконливо. Сипле жартами. Відчувається: їй легко контактувати з людьми. «Мені пропонували йти оператором у наше відділення зв’язку, — каже пані Людмила. — Але це ж сидіти у приміщенні. Така робота не подобається. Мені потрібен рух. Я хочу до людей. Їм треба зі мною поговорити, а мені — їх послухати. Є такі, що сповідуються, як батюшці. Одна бабуся інколи виглядає мене на воротях. Обіпреться руками і дивиться, коли з’явлюся. Я вже знаю, що це означає. Коли підходжу, відчиняє хвіртку, бере за руку і каже: «Ходи, дитино, посидь біля мене». І таким благальним голосочком промовляє, що несила відмовити. Сідаю, слухаю. Про що говорить? Старі люди на болячки скаржаться. Дехто жаліється, що діти не часто навідуються. Але в мене не тільки пенсіонери серед передплатників...»
Читати «Голос» пані Людмила загітувала свою подругу Юлію Кардаш. Тій сподобалася газета. Тепер просить: «Людо, не забудь нагадати, коли там треба передплачувати «Голос». Якщо подруга вдома, кличе листоношу до хати на каву.
Біля будинку Тетяни Овчарук листоношу зустрічають діти і забирають газету. Це багатодітна сім’я. Семеро виховують! Найстарша дівчинка у третьому класі, найменшому хлопчику ще й року нема. Чи не з першого дня виходу часопису читає «Голос» ветеран Гнат Савенко.
— У моїй сумці понад двісті газет, — уточнює пані Людмила. — Але «Голосів» серед них — найбільше. Влітку вожу свій скарб на велосипеді. Взимку беру санчата. Понад десять кілометрів становить мій маршрут! На таку відстань нести сумку на плечі не дуже легко...
«У вас був перший номер, у мене — перший робочий день»
— У січні 2018-го виповниться 27 років, як я працюю листоношею, — продовжує Людмила Гоїк і загадково усміхається. — Ви не бачите в цих цифрах нічого символічного?.. У вас був перший номер — у мене перший робочий день. Можливо, вже тоді хтось написав на небі, що цю газету в мене передплачуватимуть найчастіше.
Із райцентру Шаргород поштову машину супроводжував до села Деребчин Василь Гоїк. Він відповідав за збереження вантажу, пенсійної готівки. Хлопець одразу звернув увагу на дзвінкоголосу, гостру на слівце листоношу. До такої спробуй підступитися!
«Василю, ти або щось кажи, або...» — здивувала його одного разу дівчина.
21 грудня 1992-го вони взяли шлюб. А ось із весіллям довелося зачекати. «Діти, зараз піст, вас люди не зрозуміють», — казали батьки. Музики їм вигравали уже наступного, 1993 року — 24 січня.
У Гоїків двоє дітей. Донька Уляна закінчила аграрний університет у Білій Церкві. Перед тим навчалася у коледжі в райцентрі Іллінці на Вінниччині. Там їй зустрівся хлопець, з яким нинішнього літа поєднала долю. Син Олександр ще навчається у тому ж коледжі. Здобуває спеціальність технолога.
— У нас п’ять листонош, — каже завідувачка відділення зв’язку села Деребчин Галина Каназірська. — Дуже дружний колектив. Задоволена роботою кожної працівниці. Людмила Гоїк найбільш досвідчена серед них. Вікторія Абізова наймолодша, але вже має троє діток. Не було ким замінити на час декрету, то вона побула вдома тільки чотири місяці і вийшла на роботу. Оксана Парамош працює лише три роки, старається, як усі. Понад десять літ доставляють пошту Галина Мартинова та Зоя Осадчук. Ще один член нашого колективу — оператор Людмила Блажієвська. Всі ми читаємо «Голос України». Наступного року, за результатами передплати, у Деребчин, як і тепер, доставлятимуть 60 примірників. Можливо, й більше. Передплата ж іще не закінчилася.
Вінницька область.
P.S. «Голос України» щиро вітає листоношу Людмилу Гоїк і її чоловіка Василя Петровича зі срібним весіллям! Бажаємо так само щасливо прожити наступну чверть віку і при гарному здоров’ї та в любові зустріти золотий ювілей подружнього життя!
