І.
Хто ж, як не я
У нас на сході йде війна,
Сини країни мужньо гинуть.
Коли ж закінчиться вона?!
Нема війні три роки спину.
Синочок мій воює там...
Сусіди зранку
правлять тризну...
А я молюся всім богам,
Щоб вижив син мій
за Вітчизну.
Бо він сказав в останню ніч,
Як ми прощались,
в ту хвилину,
Одну святу й скорботну річ:
«Життя віддам за Україну».
О ні, воюй, але живи,
Живи за матінку-державу!
Відкрий для неї шлях новий,
Здобувши перемогу й славу.
Волаю до усіх святих,
Всевишнього
весь час благаю:
Спасіть синочків наших — тих,
Що землю рідну
захищають!
ІІ.
Тату, повертайсь!..
Коли ж повернеться мій тато?
Матуся каже, що ось-ось.
Я хочу таточка обняти.
Як добре до війни жилось...
І плинуть спогади без спину:
Як разом ми жили колись...
А мама тихо: «Любий сину,
Ти за татуся помолись».
Знов чую голоси веселі
І сміх — бо радісне життя,
І зайчик сонячний на стелі
Танцює аж до забуття...
Так солодко було між вами,
Мої рідненькі, дорогі.
Це почуття зроста з роками.
Батьки — живий мій оберіг.
Вже другий, третій рік минає,
І часом лячно, як в грозу.
Матуся Господа благає
І крадькома стира сльозу.
Було у нас життя щасливе,
Та обірвалось враз усе.
Яка ж ти, доле, вередлива!
Що день новий усім несе?
Чекаю тата, вірю свято.
І раптом звістка...
Боже, ні-і-і!!!
Не татуся, не мого тата —
Мене убили на війні...
Тетяна КОМЛІК.
Київ.
