У цьому переконана мексиканка Една Кортес Рамірес (на знімку) — мініатюрна жінка з екзотичним для України бронзовим кольором шкіри, чорним волоссям і палаючими темно-карими очима. Цього року під час відпустки мандрівниця зі Сполучених Штатів Мексики прилетіла до Європи — до друзів у Швейцарію. І вже звідти — в Україну, щоб тиждень погостювати у інших своїх друзів у Житомирі. 

— Народилася і живу в місті Гвадалахара, штат Халіско. Маю п’ятеро братів і троє сестер. За освітою педагог, 15 років пропрацювала вчителькою в дитячому садку. Мій чоловік мав власний торговельний бізнес. На жаль, він помер від раку. На той час нашим трьом синам було відповідно дев’ять, сім та п’ять років. Зарплата вчительки не дозволяла мені утримувати сім’ю, тому я звільнилася і почала працювати в торгівлі. Сама навчилася вести бізнес. Нині мої сини вже дорослі, мають свої сім’ї та дітей. Коли вони виросли, у мене з’явилося більше часу й можливостей для подорожей. Але ще й тоді, коли діти були малі, з ними, а також із мамою, братами й іншими родичами об’їздила майже всі штати Мексики.
— Як зустрів аеропорт «Бориспіль»? Були проблеми з туристичною візою?
— Я чекала чотири години в аеропорту. Це була неділя, і лише один працівник обслуговував усіх іноземців, кому потрібна була туристична віза: перевіряв документи, робив фотознімки. У черзі стояли 17 осіб з Австралії, Китаю, Індії, країн Африки. За туристичну візу на 15 днів я заплатила 100 американських доларів. Це дуже дорого. В інших країнах віза дешевша або взагалі не потрібна. В аеропорту мені прийшли на поміч українка Ірина та громадянка Австралії, які допомогли повідомити українським друзям, що я вже в аеропорту.
— Українці кажуть: «Грошей мало — не біда, як є друзів череда». У вас багато друзів? Це допомагає подорожувати?
— Так, я маю багато друзів. Зазвичай приїжджаю в гості до них, і мій дім у Мексиці завжди відкритий для них. В 2017 році я погостювала в друзів у Швейцарії, Італії та Україні. Ще раніше побувала в Польщі, Канаді, США, Гватемалі, Колумбії, Еквадорі, Аргентині. Я люблю подорожувати. Коли маєш заощадження, то подорожі — найкращий шлях їх витратити. Життя — лише одне, тож треба насолоджуватися кожною хвилиною.
— Де побували в Україні й що найбільше вразило?
— Я відвідала Київ, Житомир, Умань та Бердичів. Насамперед мене вразили люди. Українці дуже товариські й раді допомогти. Вони мають хорошу освіту, чудові манери та виховання. Звичайні українці часто не мають великого достатку, як і прості мексиканці, проте у вас вищий рівень культури поведінки в суспільстві. Мені сподобалися ваші церкви: і православні, й католицькі. Як на мене, православні християнські церкви мають особливо вражаюче оздоблення. Я не могла намилуватися іконами, вони дуже відмінні від наших.
— Чи кардинально різняться рівень життя в Україні та Мексиці?
— У Мексиці сильніша економіка, бо на території моєї країни працюють багато фабрик і заводів із США та інших країн. Мексика — країна з більшими можливостями для бізнесу. Проте, як і українці, мексиканці їдуть на заробітки за кордон. Переважно до США. Ціни на їжу, одяг та іншу продукцію в Україні нижчі, ніж у  Мексиці. Стан українських доріг схожий із мексиканським: є чудові головні дороги та жахливі регіональні. 
— Які подарунки з України везете додому?
— Це сувеніри, жіноча вишиванка, житомирські цукерки, іконки, камуфляжна солдатська сорочка для мого сина.
— Чи рекомендуватимете  іншим завітати в Україну?
— Так! Обов’язково рекомендуватиму своїм друзям відвідати Україну. Тут живуть хороші люди. Є багато красивих храмів. Я маю позитивний досвід мандрів, бо я завжди їду в країни, де живуть мої друзі. 

Розмовляла Марія ХІМИЧ.
Фото автора.