Був звичайний морозний день у горах. Цього ніхто не бачив, але з лісових хащ стара вовчиця прицільно стежила за Федором — віднедавна своїм заклятим ворогом.
Усеньке село жило повільним ритмом та усталеним порядком: десь різали дрова, десь ревіла худоба, гавкали собаки, сміялася дітвора. А у Федора в газдівстві — знову прикрість. Нещодавно за хатою в садку знайшов кістки кози-годувальниці, а нині збирав подвір’ям тільця розтерзаних на шмаття кролів і мовчки ковтав сльози. Нікому не розповідав про біду, бо відчував нутром, що це була справедлива помста.
Влітку, під час заготівлі дров із односельцями, Федір зробив гірку помилку — забрав мале вовченя зі знайденого в лісі лігва. Навіщо це зробив, і сам не знав. Чи хотів собі довести вищість над звіриною, чи перед знайомими похизуватися...
А природа — річ неторкана і не прощає дурощів. З того зловісного дня Федір відчував, що вовчиця переслідує його. Радився з людьми та оповідав, що за ним слідкує звірина, хоч жодного разу не бачив її. Односельці сміялися і не вірили у байки горянина, але той нутром вчував загрозу. Зимовими довгими вечорами сидів у хаті і не потикався на вулицю. А коли навіть удень підходив до лісу, повзучий страх пробирав його до кісток.
Сірко, так назвав мале вовченя, швидко підростав, із апетитом наминаючи газдівську кашу з молоком. Та дружина зауважувала, що вовча скалить на неї зуби і підпускає близько до себе лише Федора. Вечорами воно дедалі частіше починало вити, скеровуючи погляд у бік хащ.
«Випусти Сірка до лісу, поки можна, — просила Надія чоловіка. — Накличеш іще біду на нас із дітьми!..» Та щось спиняло впертого бойка: чи то гординя, чи цікавість — невідомо.
Того дня діти Федора разом із однокласниками гірською дорогою поверталися зі школи додому. Неподалік від їхнього городу Настуня зобачила дивну стежинку, втоптану понад огорожею. Стала розглядати сліди, схожі на собачі. Але ж собаки у них нема, хіба малий Сірко, дивувалася дівчинка. Розповіла про знахідку матері. Надя забила на сполох. Федір її заспокоював: мовляв, псів у селі вистачає, мало який приблуда там нишпорить. А сам захвилювався, тільки виду не подав. Пішов до сусіда Миколи в гості на пораду, бо той був справжнім мисливцем.
Статечний та поміркований вусань, хоч не брав на кпини гостя, все ж не спішив пусто лепетати.
— Збагатився ти, Федоре, тим вовком, як пес блохами... Нема гіршого ворога, як дурний розум, — гримнув на зіщуленого в бублик хлопа. — Моя тобі порада: верни вовча. Поки вовчиця-мати не отримає назад своє дитя, не буде тобі спокою. Іще не пізно, дій.
Федір поклав на стіл пляшку оковитої. Під градусом каявся у скоєному і вже мав тверду думку виправити становище.
Ніч оповила гори. Надія винесла Сіркові миску з теплим харчем та поверталася в хату. Згадала про залишені на шнурку випрані речі й вирішила їх зібрати. Скидала одяг на плече. Пальці закоцюбли, тож поспішала. Раптом із-за рогу дому на Надю шугнула тінь. За мить її з ніг збила розлючена вовчиця. Вона впилася зубами в передпліччя, але наскладаний одяг не дав їй змоги прокусити руку, вона лиш боляче притиснула. Розпачливий крик нажаханої жінки донісся до сусіднього обійстя. Люди одразу ж заметушилися. Діти, почувши крик матері, вибігли на ганок та ввімкнули світло. Вовчиця розкрила пащу і вмить полишила жертву. Сірко відчайдушно скавулів та рвався з ланцюга.
На сей гармидер якраз надійшов Федір, який одразу протверезів. Перелякана дружина всім тілом тремтіла. Її погляд був красномовним. Федір підійшов до вольєра, відкрив хвіртку. Сірко забився в кут, заскалив зуби, але чоловік безстрашно протягнув руку, схопив за шкірку малого сіроманця і розщепив ошийник. Вовчатко на мить завмерло. Йому вже не муляв шийку повідець. Полохливо, підібгавши хвіст під ноги, вовчик вийшов на відкрите подвір’я. Підняв морду вгору, принюхуючись. А з лісу почулося ніжне, нетерпляче скавуління. Місяць саме вийшов на небо та освітив шлях лісовому мешканцю. Люди оторопіли, а у Федора на очі навернулися щирі сльози каяття. Біда їх оминула. Більше шкоди природі він не завдаватиме. І вона, своєю чергою, теж.
Тетяна ЗІНКЕВИЧ.
Мал. Миколи КАПУСТИ.
Сколе Львівської області.
