Андрія ЯРЕМЧУКА знають у Костополі завдяки його незвичайному хобі — в себе на подвір’ї він створив міні-зоопарк. Тут часті гості школярі та вихованці дитсадків. Дітям цікаво подивитися на тваринок і послухати історії, які про них розповідає господар. Я теж вирішила побувати там.
Знайди
У воротях мене привітно зустрічає господар, тисне руку, а малесенький рудий собачка пильно обнюхує. «Рижику, не чіпляйся», — звертається Андрій Іванович до кудлатого охоронця. І розповідає, що він до них прибився. Кілька днів, як пришитий, сидів під воротами. Яремчуки, перепитавши всіх в окрузі, почали його підгодовувати, потім вирішили влаштувати його долю, передавши людям у селище Березне. Та собака, подолавши понад 40 кілометрів, через якийсь час повернувся і знову сів під хвірткою. Тож мусили прийняти знайду.
Тут-таки на невеличкому подвір’ячку увагу привертає пара бешкетників-білченят. Андрій Яремчук розповідає, що минулого року в селі Корчі лісоруби звалили дерево, де мешкала ціла біляча родина. Маму-білку вбило стовбуром, і троє малесеньких білченят осиротіли. Двох, які нині скачуть по клітці, одразу принесли Андрію Івановичу, а третє один із лісорубів узяв собі. Думав, вдасться вигодувати. Але коли побачив, що воно чахне на очах, також приніс до Яремчука. Щоправда, запізно — маля загинуло. А його братиків удалося врятувати. «Спеціально для них брав козяче молоко і годував через піпетку. Морочливо, але ж не можу бачити, як пропадає тваринка», — розповідає господар.
Ще кілька кроків — і господар демонструє виставку старовинних череп’яних люльок. Пояснює, що знайшов усе це на городі — поруч із глечиками, яким по сто, а може, й більше років.
А ось і клітки міні-зоопарку. Тут троє канюків та яструб-перепелятник. Одного із канюків Яремчуку привезли сарненські екологи: хтось познущався із птаха, обрубавши крила і хвоста. Андрій Іванович його виходив.
Як розповідає господар, йому часто приносять тварин «на реанімацію». Частину з них влаштовує в солідні зоопарки, решта, які «з історіями», залишаються.
Даша-кінозірка
Так у нього з’явилася косуля Дашка, яка нині вільно гуляє по городу. Собаки з лісу принесли двох розтерзаних козенят. Коли люди відібрали тваринок, козлик уже був неживий, а напівживу кізочку, яка тоді була з рукавичку, Яремчук викупив за 250 гривень і виходив.
— Дашка в мене вже понад десять років, — каже Андрій Іванович, погладжуючи тварину. — Вона ж у нас артистка. Японці, які знімали ролик про Тунель кохання, запропонували їй «роль». Щоб привезти її до Клевані на Рівненщину, довелося тварину присипляти. А потім я її ніс на плечах понад кілометр. Більше на таку «провокацію» не піду, бо косуля потім два дні не їла і до мене тривалий час не підходила — ображалася.
У клітках — цесарки, дві карликові курочки і півник. Власник зоопарку каже, що колись цесарки були звичними на селянських подвір’ях, а за якістю яєць становлять конкуренцію навіть перепелам. А карликові курочки — чудові безвідмовні квочки. Через сітку на мене дивляться два руді лиси. По сусідству — чорнобурка та єнот.
Небезпечний презент і його дослідниця
Коли я вирішила, що екскурсія вже завершилася, Яремчук запропонував зазирнути до невеличкого сарайчика. В обличчя дихнула теплом грубка, а у вухах залящало пташине різноголосся. Тут Андрій Іванович утримує теплолюбних членів своєї колекції: папуг-нерозлучників, хвилястих папуг, розел, намистових папуг Крамера, амадинів, канарок. У ванні чорніють панцирі двох болотяних черепах, у акваріумі — сомики. Під світлом лампи гріється трирічний боа-констріктор.
Помічаю опудало крокодила: «А це звідки у вас?»
— Та з нього ж і почалося створення цього зоопарку, — розповідає Андрій Яремчук. — Десь років п’ятнадцять тому привезли його наші хлопці-заробітчани з Москви. Робили ремонт в одного багача, а тому хтось подарував крокодила. Олігарх каже: хлопці, кому треба — забирайте, бо випущу в річку, хай сам себе годує. Ті зателефонували мені й привезли у сумці. Хочу одразу сказати, що крокодил — одна з найтупіших і найжорстокіших тварин. Він не приручається і є реально небезпечним. Єдина користь від нього була в тому, що нічні «активісти» боялися лізти у двір, бо округою пішла чутка, що плазун вільно гуляє городом, — згадує Андрій Іванович і показує білий шрам від його зубів.
— То через це він став опудалом? — натякаю на шрам.
— Ні. Він застудився і помер від запалення.
П’ємо гарячий чай у затишному будинку. Господиня Люба була на роботі (Яремчуки мають власний зоомагазин), тож із чайником метушився господар. Розповів, що його захоплення світом тварин допомогло обрати фах доньці Надії, яка нині працює ветеринарним лікарем в одній із приватних клінік Львова. Ще навчаючись у школі, вона виборола друге місце на всеукраїнському конкурсі робіт МАН. Темою її дослідження був татків крокодил.
«Квартирне питання» для міні-зоопарку
У будинку мене зустріла швидка, як ртуть, руденька такса Ніка. Господар показує котика-британця, каже, що його передали із Рівного і за кілька днів він поїде до своїх нових господарів у Львів. Мене зачарував світ підводного царства: в акваріумі на 270 літрів — рідкісні і дорогі види рибок. Акваріумістика — ще одне захоплення Андрія Івановича. Він розповідає, що в Києві в одному із супермаркетів створив акваріум на три тонни води!
— Як вдається утримувати таке велике хазяйство? — запитую, бо побачила, що всі тварини і птахи доглянуті і здорові.
— За власні та невеликі благодійні кошти: люди приходять подивитися на зоопарк і лишають по кілька гривень тваринам на харчі.
Уже від інших людей дізналася, що Андрій Яремчук кілька разів просив міську владу виділити йому невеличку земельну ділянку, щоб розташувати там свій зоопарк. Та, мабуть, не зумів переконати, що такий міні-зоопарк потрібен місту, як цікавинка, якої немає більше в жодному райцентрі. Але надії, що влада допоможе вирішити це питання, чоловік не втрачає.
Ліда ПОЛЬОВА.
Фото автора.
Костопіль Рівненської області.
