Для військового жодних поблажок немає, особливо для командира. Навіть якщо це представниця прекрасної половини людства. Однострій, зброя в руках — вибір сміливих жінок. Серед таких — Оксана СОКУР (на знімку у першому ряду в центрі) із Куцеволівки Онуфріївського району. У недалекому минулому вона була підприємцем: протягом десяти років займалась торгівлею харчовими продуктами. Та війна на сході України змінила і її долю. Нині Оксана Сокур — офіцер Збройних Сил України, командир мінометної батареї...

Родом вона зі Світловодська. Там закінчила технікум, здобула професію економіста. Далі було навчання в Харківському національному університеті, спочатку на факультеті економічної кібернетики, а потім ще й бухгалтерського обліку. Після народження в 2005 році сина родина Сокурів переїхала в Куцеволівку, де й знадобились отримані знання для започаткування власного бізнесу.

Коли 2014-го на українську землю прийшла біда, Оксана Сокур сприйняла це болісно. Займалась волонтерством, передавала військовослужбовцям у зону АТО продукти та речі. Багато безсонних ночей провела в тривозі за брата, який служив у 3-му полку спецпризначення. А коли він повернувся додому, Оксана вирішила й сама піти добровольцем у військо. Зібрала документи і в січні 2016-го повернула свою долю у військовому напрямі.

«Ніхто вдома до останнього не знав, що я готуюсь до служби, — розповідає Оксана Юріївна. — Особливо боялась, що довідається мама. А от син Коля, коли дізнався про моє рішення, сказав, що пишається мною».

Після проходження навчання та військової підготовки в Навчальному центрі «Десна» О. Сокур була зарахована парамедиком мінометної батареї 42-го батальйону 57-ї бригади. Перший період військової служби був не з простих. Довелося звикати не тільки до військової дисципліни, умов перебування в зоні бойових дій, відсутності елементарних побутових зручностей, а й, що головне, до постійної небезпеки. Але, каже, адаптувалась до всього, інакше б не витримала. Тепер, зауважує, зможе вижити в будь-яких умовах.

Через рік жінка пройшла навчання на офіцерських курсах у Львові, отримавши звання молодшого лейтенанта. А коли командир мінометної батареї дістав тяжке поранення, саме на Оксану Сокур як його заступника з політичної частини було покладено командування. Накази, як кажуть, не обговорюються.

Сьогодні у підпорядкуванні молодшого лейтенанта Оксани Сокур 38 військових. Вболіває за кожного з них, та особливо — за молодь, яка ще не бачила життя і не завжди реально оцінює ступінь небезпеки. Переконана, що зберегти життя підлеглих військовослужбовців — чиїхось синів, братів, чоловіків, коханих — головний пріоритет для командира.

«Загалом, уже стільки пройдено та пережито разом, що розуміємо всі один одного з жесту чи погляду, тож, без перебільшення, ми стали єдиною військовою родиною», — розповідає про взаєморозуміння в колективі командир. Порівнює службу в 2016-му з нинішньою, каже, що вже почувається набагато впевненіше, але до страху, каже, звикнути не можна. «Все одно щоразу, коли починаються обстріли, відчуваєш небезпеку і знаєш, що вона — це не кадри з кінофільму, а реальна загроза життю. Тож щоразу подумки нагадує собі, що вдома чекають син, мама, близькі люди — і ти маєш бути обережною, маєш жити, щоб були щасливими вони».
Нині військове та побутове забезпечення армійців покращилось. Але, як зазначає Оксана Сокур, дуже важко бачити масштаби справжньої людської трагедії, що оповила схід нашої країни. «Доводиться впритул бачити повсюдну розруху, розуміти біль та відчай людей, яких вона торкнулась», — розповідає жінка-командир.

Відволікатись від тяжких думок, від військових буднів їй допомагають книжки. Коли трапляється вільний час, заповнює його читанням художньої літератури. Вважає це найкращим відпочинком, адже для військового-жінки жодних поблажок немає.

Додають сил короткі телефонні розмови з мамою, сином, рідними. До речі, нещодавно Коля, якому лише 14, повідомив мамі, що теж хоче стати військовим і готуватиметься до вступу в Харківське кадетське училище. Спробувала відмовити сина, але зрозуміла, що це його особисте доросле рішення.

Цій неймовірно сильній і сміливій жінці за контрактом носити військову форму ще два роки. Але вона щиро сподівається, що війна закінчиться раніше. І ні жінкам, ні чоловікам більше не доведеться воювати на рідній землі.

Оксана Юріївна бажає всім насамперед миру: і на рідній землі, і в родинах, і в душах. А на додачу — кожній жінці відчувати себе коханою, єдиною і неповторною!

Кіровоградська область.

Фото надане автором.