ЗАКІНЧЕННЯ. ПОЧАТОК У «СІМ’Ї» ЗА 5 КВІТНЯ 2018 РОКУ (№ 64 (6819)
Коли єдиний формат розмови — сварка
Роздратування та агресія в побуті — це вже наслідки відчуження. На думку психолога, як правило, ця проблема не озвучується на початкових етапах, люди починають розмовляти тоді, коли емоції уже накопичилися, і вони висловлюють усе це як образу чи претензію. І чи не єдиним форматом розмови в таких ситуаціях стає сварка.
«У родині завжди існують ключові аспекти, які мають бути обговорені. Є моменти, де треба сказати головні слова, людині треба показати, що вона щось означає: і жінці, і чоловіку. Чомусь жінки забувають, що чоловіку також треба показувати, що він не один, що це будинок, де йому раді, де його зустрічають. Це також і його дім (тут має бути місце, щоб побути на самоті, і спільні справи, і його особисті обов’язки)», — каже психолог Андрій Фоменко.
За словами кризового психолога, з цією проблемою до фахівця приходять, як правило, чоловіки. Дружини звертаються рідше.
«Важливо, щоб обидві сторони намагалися вирішити проблему. На жаль, із сімейною проблематикою зазвичай приходять надто пізно. Здебільшого тоді, коли чоловік уже знайшов, кому він потрібен, де потрібна його підтримка, хто готовий розділити з ним спілкування. Щоб не доводити ситуацію до цього, варто з першого ж дня повернення чоловіка звертати увагу на деталі і залучати його до побутових справ. Оце і буде «вчасно».
У пустелі емоцій
Проблема відчуження в родині, за словами психолога, може виникати через те, що жінки більше потребують емоційних висловлювань. І коли чоловік повертається додому — дружина чекає від нього саме цього. Натомість бачить «холод», і починаються образи. Пояснюється це просто: військовий під час служби відкидає і блокує всілякі емоції, адже на війні вони заважають йому вижити. Тому після повернення важливо не наполягати на різкому «відкриванні» людини: просто добре ставтеся й чекайте на відповідь. Тому що він був позбавлений родинного тепла довгий час. І йому, як спраглому в пустелі, не можна багато води одразу.
Профілактика проблеми
Психологи стверджують, що розв’язувати проблему відчуження в родині потрібно ще тоді, коли чоловік перебуває в зоні АТО. Як саме?
* Коли чоловік перебуває в зоні АТО, даруйте йому позитивні емоції. Замість «Чого ти туди поїхав, ми тут самі, і нам важко...» кажіть: «Ми цінуємо те, що ти робиш для нас». Хоч би як вам було інколи важко, пам’ятайте про транслювання позитива. Взаємна підтримка і піклування, обмін позитивними емоціями допомагають підтримувати зв’язок. Для цього є спеціальні словесні формули — фрази на кшталт: «Ми щиро поважаємо те, що ти захищаєш нас, віддаєш свої сили за нашу безпеку! Це для нас дуже багато означає!» Хоч би як банально для когось це звучало.
* Залучайте до прийняття рішень (питайте, що треба зробити в різних ситуаціях — навіть якщо жінка вже вирішила сама), нагадуйте про його важливість і потрібність. Це допоможе йому не випасти з побутового ритму, і він повернеться туди, де його місце не втрачено. Але уникайте тих проблем, які він не в змозі вирішити через відстань (наприклад, фінансових).
* Розповідайте про свій емоційний стан, навіть якщо це відчай чи розгубленість. Але при цьому використовуйте таку комунікативну техніку, як «ефект краю» — починайте і завершуйте хорошим. Адже з чого почали і чим завершили — найкраще запам’ятовується.
* Якщо ж спілкуватися немає можливості, пишіть листи один одному (навіть не відправляючи), оповідання чи вести щоденник. Текст найкраще допомагає структурувати думки, усвідомити свої почуття, віднайти вихід. «А ще ваші листи збережуть внутрішню присутність чоловіка — адже якщо я звертаюсь до людини через текст, то я розмовляю саме з нею, а не в порожнечу. Не просто «в мені там щось бурлить», а розмова, довіра, спільні спогади... Це моделюватиме присутність людини», — радить психолог Владислав Зубченко.
Відновити втрачений емоційний контакт важко, але можливо й потрібно. Ще краще — підтримувати його, поки він міцно пов’язує родину. Беручи участь у житті своєї сім’ї, чоловік малює очікувану дорогу додому, де його чекають, де йому є місце. Там, звідки він ніби ніколи й не їхав...
Записала Ольга ТКАЧЕНКО.
Кропивницький.
