«Лексус» - не «Лексус», «Ямаха» - не «Ямаха»,
або Ситуацію із захистом прав на торгові марки у нашій країні
може покращити спеціалізований суд
Чи завжди ви впевнені, що купуючи товар чи послугу відомої марки, отримуєте оригінал, а не підробку? А якщо ви виробник товару — чи траплялося, що реалізатори поряд із вашим товаром продавали й копії, видаючи все за одну й ту саму торгову марку? Економічна нестабільність стає фактором дедалі частіших таких порушень, тому питання захисту прав на торгові марки в Україні та світі є актуальним. Щоб з’ясувати, яка нині ситуація у цій галузі, «Голос України» поспілкувався із заступником директора Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності НАПН України Олександром ДОРОШЕНКОМ.
— Пане Олександре, які спостерігаються тенденції у сфері захисту прав інтелектуальної власності на торговельні марки у світі та чи діють вони в Україні?
— По-перше, законодавство щодо охорони прав на торговельні марки і в Україні, і в світі, у тому числі ЄС, мало чим відрізняється. Я б не сказав, що у цьому плані наше законодавство має власну специфіку, адже будувалося воно на загальних міжнародних принципах. До того ж, як повинно будуватися це законодавство, є рекомендації Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Щоправда, є деякі моменти, пов’язані з неповороткістю нашої законотворчої системи. Будь-яке законодавство у сфері інтелектуальної власності повинно встигати за змінами у суспільстві і реформуватися. У нас, наприклад, Закон «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» протягом останніх п’ятнадцяти років майже не змінювався. А такі підзаконні акти, як, скажімо, Правила складання, подання та розгляду заявки на знак для товарів і послуг, взагалі діють з 1997 року майже без змін.
Тільки нещодавно, з 2016 року, розпочався рух щодо вдосконалення цього законодавства. І нині у Верховній Раді перебуває законопроект № 5699, до створення якого долучився і наш інститут. Ним передбачено зміни до законодавства про охорону торговельних марок, і ми сподіваємося, що восени цей закон пройде принаймні перше читання.
Законодавство щодо охорони прав на торговельні марки, як, власне, і всі спеціальні закони у сфері інтелектуальної власності, можна умовно поділити на дві частини: ту, що стосується правового регулювання набуття прав, і ту, що стосується їх захисту. У цивілізованому світі давно існує розуміння, що для вирішення конфліктів у цій доволі складній сфері слід створювати спеціалізовані суди з інтелектуальної власності. У нас торік було ухвалено рішення щодо започаткування такого суду —Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності — і тепер триває робота з його створення. Відбувається конкурс на зайняття посад у цьому суді, який розпочався наприкінці минулого року. Було подано на 21 місце (а нині цю кількість збільшили до 30) понад 230 заяв від претендентів на суддівські посади. На осінь призначено власне тестування цих кандидатів. На нашу думку, слід очікувати, що з середини наступного року суд має запрацювати. Він виконуватиме функції суду першої та апеляційної інстанцій. Така система буде значно ефективнішою, ніж наявна, адже тут, сподіваюся, працюватимуть спеціалісти, які мають належну підготовку та досвід розгляду відповідних справ.
До цього часу і сьогодні судові справи щодо захисту прав інтелектуальної власності, зокрема щодо торговельних марок, розглядаються у нас у всіх видах судочинства. Найбільше практики у цьому плані має, звичайно, система господарських судів.
— Які основні вимоги до правової охорони добре відомих знаків в Україні?
— Такі вимоги визначено статтею 25 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Там міститься перелік факторів, які впливають на визнання знака добре відомим. Варто зазначити, що такою торговельна марка може бути визнана в Україні або патентним відомством, а точніше — Апеляційною палатою, що функціонує у складі Міністерства економічного розвитку і торгівлі, або у судовому порядку.
Поки що існує практика, і я б не назвав її позитивною, щодо, як я уже згадував, вирішення справ стосовно інтелектуальної власності у різних видах судочинства. Звичайно, якщо подається позов про визнання торговельної марки добре відомою до місцевого загального суду десь на периферії, ми маємо розуміти, що часто судді, які вирішують такі справи, не мають належної підготовки та відповідних знань. Адже серед факторів визнання — відомість торговельної марки у відповідному секторі ринку, тривалість використання, цінність тощо. Для того щоб це оцінити, потрібно бути фахівцем. Таким чином, у нас склалася ситуація, що до переліку торговельних марок, визнаних добре відомими, потрапляють насправді такі, які і близько не відповідають вимогам закону. А якщо йдеться про визнання торговельної марки, наприклад, Апеляційною палатою, то там працюють насправді фахівці, що забезпечує серйозний кваліфікований підхід до оцінки властивостей заявленої торговельної марки.
Те саме можна сказати і про систему господарських судів, у якій сконцентровано найбільшу кількість справ щодо об’єктів інтелектуальної власності. І звичайно, серед таких судів найбільшу практику має господарський суд міста Києва. Чому так? Тому що одним із відповідачів у більшості справ виступає саме Мінекономрозвитку, яке розташоване у Києві.
На сьогодні можна вважати, що практика визнання торговельних марок добре відомими набуває цивілізованих рис. Переважно питаннями визнання знака добре відомим займається господарський суд і Апеляційна палата. Тобто ті рішення, які приймалися останніми роками, можна назвати достатньо обґрунтованими, хоча й тут бувають дивні ситуації.
Тут для прикладу можна навести історію з тим само «Корвалолом». Історично ситуація складалася так, що за Радянського Союзу цей лікарський засіб було створено на Київському хіміко-фармацевтичному заводі ім. Ломоносова, який згодом став акціонерним товариством «Фармак». І в травні 1993 року «Фармаком» була подана заявка на отримання свідоцтва на торговельну марку «Корвалол». В одній заявці було подано два варіанти власне запису — кирилицею і латиницею. Вони отримали свідоцтво, слід зазначити, що вони були в Україні єдиним виробником цього лікарського засобу і за Радянського Союзу, і в період незалежності. Але оскільки сам по собі лікарський засіб є достатньо популярним, то інші виробники фармацевтичної продукції вирішили, що вони можуть спробувати використовувати цей знак, однак зареєструвати на себе. Це була, зокрема, ПрАТ «Фармацевтична фірма Дарниця» та інші підприємства. Було подано відповідні заявки і, як не дивно, видано свідоцтва. Тобто за наявності знака «Корвалол», зареєстрованого «Фармаком», було видано свідоцтво на знак «Корвалол-Дарниця». Це для прикладу.
Насправді це неправильна ситуація, ми повинні це розуміти. Бо що таке торговельна марка? Це позначення, яке відрізняє товари одного виробника від іншого. Якщо це стосується фармацевтичних препаратів, то коли ви йдете в аптеку, ви ж не будете питати «Корвалол-Дарниця» чи «Корвалол-Фармак» тощо. Ми запитуємо «Корвалол», і нам видають саме цей лікарський засіб. Так на ринку автоматично відбувається змішування товарів різних виробників. До речі, ситуації, коли одні й ті самі препарати на ринку вирізняються саме за фірмовим найменуванням виробника, цілком можливі, але це стосується зазвичай тільки міжнародних непатентованих назв лікарських засобів, тобто тих субстанцій, назви яких вважаються суспільним надбанням.
— Це часто трапляється з іншими торговельними марками в Україні? Які вам ще відомі випадки?
— Таке буває. І не лише у сфері фармакології. Конкуренти бачать, що товар певної торгової марки набуває популярності, є перспектива реалізації. І замість того, щоб створити свою торговельну марку, користуються чужою репутацією. Ось наприклад, була одна справа, коли використовувався знак Lexus. Там у процесі розгляду справи цей знак було визнано добре відомим. Але річ у тім, що знак, який використовувався порушником, поширювався на годинники. Але вони не взяли до уваги те, що у реєстрації власника не було зазначено цього товару. Адже будь-який знак діє у межах тих груп товарів, для яких він реєструється. Але будь-яка фірма, окрім основних товарів, може виготовляти і супутні. Тому коли виникає питання, чи може споживач прийняти цей товар за товар оригінального виробника, то для фахівця нескладно довести, що така ситуація цілком можлива. Саме з таких підстав у процесі судового розгляду свідоцтво порушника було визнано недійсним.
На початку нашої експертної діяльності, це був 2004 рік, був дуже показовим цікавий спір. Японська фірма Yamaha за традицією цивілізованого суспільства не заявляла для свого знака широкий перелік товарів і послуг. Цей знак було зареєстровано для мотоциклів, човнових моторів, музичних інструментів — це той перелік товарів, який їх цікавив на українському ринку. Тут з’явилися наші «фахівці», які подали заявку на отримання свідоцтва на знак Yamaha, умовно кажучи, для побутової техніки. А зображення знаків майже не відрізнялися. Був судовий розгляд, ситуація змусила власників знака подати заявку на визнання цього знаку добре відомим. Судові експерти зробили висновок, який ґрунтувався на тому, що для українських споживачів, більшість з яких чітко не обізнана з повним асортиментом товарів японської фірми, використання цього позначення для побутової техніки може ввести в оману щодо виробника товарів. А у чому сенс справи: споживач не знає повного переліку товарів того чи іншого товарного знака, чим і користуються не зовсім добросовісні конкуренти. І одним із засобів протидії таким спробам є визнання знака добре відомим.
— Які основні критерії охорони прав на добре відомі знаки у країнах ЄС і чи є там порушення прав власників таких знаків порівняно з практикою таких порушень в Україні?
— І в ЄС, і у нас добре відомий знак може охоронятися, набувати цього статусу без попередньої реєстрації. Важлива особливість — у нас у законодавстві існує лише поняття «добре відомий знак», при цьому такі знаки не поділяються на більш детальні категорії залежно від ступеня відомості. При отриманні статусу добре відомого знака вимагається чітко зазначити перелік товарів і послуг, для яких це заявляється, хоча в законі зазначено, що охорона поширюється також на товари і послуги, що не споріднені з тими, для яких знак визнано добре відомим в Україні, якщо використання цього знака іншою особою щодо таких товарів і послуг вказуватиме на зв’язок між ними та власником добре відомого знака, а його інтересам, ймовірно, буде завдано шкоди таким використанням.
У світовій практиці ситуація виглядає дещо інакше: існує поняття так званих знаменитих знаків, тобто відомих настільки, що у споживача формується впевненість у тому, що будь-який товар, позначений цим знаком, походить саме від його власника. Фактично такі знаки охороняються щодо всіх товарів і послуг, що цілком виправдано для найбільш поширених. Мені так здається, що у нас правила щодо добре відомих знаків потрібно істотно змінювати, думаю, що найближчим часом ці зміни будуть.
— Чи вплинуло підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС на ситуацію щодо захисту прав інтелектуальної власності в нашій країні?
— Звісно, адже Угода має окремий розділ, пов’язаний із правами інтелектуальної власності. По-перше, документ зобов’язує Україну протягом певного періоду привести своє законодавство у відповідність до європейських норм. По-друге, там є норми, які нині уже у нас визнані нормами прямої дії. Наприклад, є норма у нас у законі, згідно з якою, якщо знак не використовується протягом трьох років, то будь-яка особа може звернутися до суду з позовом про визнання недійсним свідоцтва. В європейському законодавстві цей період становить не три роки, а п’ять. І Угодою передбачено саме п’ять років. І вже після підписання документа зацікавлені особи в Україні порушили питання про застосування п’ятирічного терміну. Було роз’яснення Мінекономрозвитку, позицію було висловлено і судовими органами, і Міністерством юстиції. Ця норма була визнана нормою прямої дії і на сьогодні фактично вона уже застосовується.
— Які товари найчастіше підробляють? Могли б виділити серед них ТОП-3?
— Зазвичай ідеться про товари широкого вжитку. У цьому плані я б не сказав, що ті самі фармацевтичні препарати посідають перше місце. Насамперед це алкогольна продукція. До певного часу сюди можна було б зарахувати мінеральні води, але щодо цього уже є зрушення у кращий бік. На слуху нині спортивний одяг та взуття. До речі, велике поле для підробок — парфуми.
— Яку небезпеку несуть підроблені товари?
— Почнемо з того, що власник торгової марки піклується про свою репутацію. Добре відома марка — це певний знак якості. Якщо ми говоримо про такі фірми, як Adidas, Reebok, Nike, — то кожна з них дорожить репутацією. І виведення на ринок неякісного продукту, підробки — це, звичайно, підрив репутації. Коли регіональний розповсюджувач товару заміщає певну частину оригінального товару підробкою, то власник втрачає ще й у плані заробітку. Звичайно, ціни різні. Але за умови, коли знаки є достатньо схожими, можна і у серйозних магазинах знайти підробки. Це часто буває, наприклад, з сумками та аксесуарами.
Юлія КІНЗЕРСЬКА.
