Українська — єдина державна мова в усіх регіонах України.
А як це реалізувати в угорському соціумі Закарпаття?
Сьогодні відомий учений порушує надзвичайно важливу тему — викладання української мови в школах національних меншин.
Петро Лизанець (на знімку) — доктор філологічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України; кавалер ордена Угорської Республіки «Лицарський хрест». Етнічний українець. У дитинстві оволодів угорською мовою. Нині йому минуло 88 років. Сімдесят з них присвятив роботі в Ужгородському університеті. 49 років (1966—2015) завідував кафедрою угорської філології, яка випустила 1030 спеціалістів-філологів, викладачів угорської мови і літератури, котрі працюють у 111 угорськомовних школах Закарпаття; з 1988 р. — директор Центру гунгарології. Тривалий час працював деканом філологічного факультету, а з 2008-го по 2015 роки — деканом гуманітарно-природничого факультету з угорською мовою навчання (див. «Голос України» за 13 вересня). Тож заслужив високої честі вважатися найбільшим авторитетом в Ужгороді щодо викладання угорської мови і у школі, і у виші.

Еталоном, взірцем для наслідування в кожній державі є її столиця, це стосується і мови. Доки Київ розмовлятиме російською мовою, дуже важко зацікавити всіх інших на сході і півдні країни вивчити українську. Отже, образно кажучи, треба, щоб у Києві українська мова стала модою, а вже ця столична мода, престижна, як усе столичне, почне нестримно поширюватися і в регіональних центрах.
Адже як зазначає член-кор НАН України Орест Ткаченко: «Щоб зберегти і поширити мову, український народ має стати не тільки освіченим, а й багатим, бо «нарід, — як зазначав ще Грабовський, — покинутий на злидні, нарід, плазуючий у млі, повинен стратить риси рідні, безслідно стертися з землі». Міцну українську Державу, а тим самим і міцну українську Мову побудує лише нерозривне поєднання трьох складових — національної ідеї, національної економіки, національного закону.
Тож нині хотів би зосередити увагу науковців, політиків і української інтелігенції на пропаганді і поширенні милозвучної української мови серед національних меншин Закарпаття. Так, це дуже копітка робота, але якщо нею зайнятися серйозно і конкретно, то вона дасть вагомі результати і сприятиме якнайшвидшому усталенню української мови як державної на всій території України.

Краяни старшого покоління володіють угорською, а закарпатські угорці українською — ні

Як відомо, понад 1000 років окремі східнослов’янські племена (сіверяни, в’ятичі та поляни), а пізніше українці (русини) перебували і перебувають у тісному економічному і культурному взаємозв’язку з угорцями. До 1867 р. ці контакти були більш-менш нормальними і у культурному, і в мовному аспектах. Але з розпадом Габсбурзької імперії та з утворенням так званого дуалізму (з 1867 р.) угорська мова відносно української (русинської) стає привілейованою, а з 1879 року — обов’язковою в усіх школах і установах Закарпаття. Указом міністра освіти Угорщини Аппоньї з початку XX ст. українська (русинська) мова забороняється, тобто становище української (русинської) мови щодо угорської є нерівноправним на Закарпатті. Цим пояснюється, що більшість українського населення старшого покоління володіє угорською мовою, водночас більшість угорського населення старшого покоління українською мовою не володіє.
Після листопада 1944 року угорська мова перестає бути панівною стосовно української, стає, я б сказав, рівноправною, тобто вони перебувають в однакових умовах. На перший план виходить російська мова. Починається зворотна дія. Переважна більшість угорського населення молодшого і середнього покоління тією чи іншою мірою володіє російською мовою, тоді як значна кількість українського населення молодшого і середнього покоління угорською мовою не володіє. Це є яскравим доказом того, що при безпосередньому мовному контактуванні дуже важливим є привілейованість тієї чи іншої мови.
Які ж передумови склалися для функціонування української мови в угорському середовищі на Закарпатті?
Перша — безпосереднє сусідство українців та угорців і спілкування між собою. Ця передумова була природною і дала свої результати. Однак тут треба зауважити, що українська мова почала функціонувати передусім серед угорського населення тільки у тих населених пунктах, де українське населення становило 50 і більше процентів. При цьому необхідно відзначити, що в селах Ракошино, Вишково, де майже половина населення — українці, а інша половина — угорці, з обох сторін розвинулася двомовність. В інших, де переважає українське населення, а угорці проживають тільки острівками, повна двомовність розвинулася тільки серед угорського населення. На Берегівщині, південно-західній Виноградівщині, Мукачівщині та Ужгородщині, де угорці проживали і проживають компактно, українська мова не функціонувала, угорці нею не володіють, за винятком невеликої кількості людей, які з різних причин вивчили українську мову.
Із 1945 року відкривається низка шкіл з українською та російською мовами навчання, а з 1949 року — з угорською та румунською мовами навчання. І в цей ніби сприятливий період українська мова не є обов’язковою для нововідкритих російських шкіл, тобто будь-кому із батьків чи учнів достатньо було написати заяву, що бажають вивчати російську, а не українську, і їх заяви дирекцією задовольнялись. У школах з угорською та румунською мовами навчання українська міністерськими програмами не вводиться. Обов’язковою стає російська. Більше того — кількість годин, відведених для вивчення російської мови та літератури, значно перевищувала кількість годин, відведених для вивчення рідної мови та літератури. Отже, після 1945 року російська мова стає привілейованою відносно мов національних меншин — угорської та румунської, а це значить, що й у цей час українська мова не могла функціонувати в середовищі національних меншин на Закарпатті.
Уперше українська мова як навчальна дисципліна була введена нами для студентів філологічного факультету, які спеціалізуються на угорській мові та літературі, з 1966 року. Однак українська мова тільки вивчається, а не стає ще й мовою спілкування, адже студенти на перервах і в побуті розмовляють між собою рідною угорською мовою. Щоправда, нововведення дало свої результати, адже студенти 4—5 курсів, які активно вивчали українську мову і протягом п’яти років проживали в гуртожитку зі студентами українського відділення, добре оволоділи українською мовою і з ними можна було спілкуватися, тобто вони уже не переходили на російську, а з українцем вільно розмовляли по-українськи. Мовою спілкування угорського та румунського населення в адміністративних установах, на заводах і фабриках, у наукових та навчальних закладах і надалі залишається російська.
У 1989 р. було прийнято Закон «Про мови в Українській РСР». Постало питання про надання українській статусу державної, введення її як обов’язкової навчальної дисципліни у національних школах, зокрема в школах з угорською мовою навчання.
Розпочалася тривала і копітка робота з впровадження української мови в національні школи, були укладені три альтернативні варіанти програм з української мови для шкіл з угорською мовою навчання. Перехідна, яка мала на меті дати скорочений курс української мови для старших класів; за другою програмою передбачається введення української мови з 4-го класу; а третім варіантом поставлено за мету розпочати викладання української мови як обов’язкової дисципліни в угорських школах з 2-го класу. В усякому разі директори шкіл не можуть знайти належну кількість годин для української мови, тому у 35 школах, де цей курс був введений, щотижня виділялося два-три уроки, що занадто мало. За альтернативними програмами українська мова вивчалася у вигляді факультативу, а в деяких національних школах (угорських, румунських) вона зовсім не викладалась. Для цього була низка причин. По-перше, національні меншини, які якоюсь мірою володіють російською мовою, ще не були підготовлені до того, щоб взятись до вивчення ще однієї слов’янської мови (після рідної, іноземної та російської). По-друге, не було жодних підручників, шкільних словників, методичних розробок для вчителів. По-третє, як не дивно, але не було вчителів, які б одразу могли взятися за ведення цього курсу.

Викладання мови в національних школах не відповідає сучасним вимогам

Через це Центр гунгарології та кафедра угорської філології Ужгородського державного університету активно приступили не тільки до укладання і обговорення програм з української мови для угорців, а й вважали за доцільне підготувати відповідні програми і з угорської мови для діючих паралельних українських та російських класів в угорських школах, а також для тих українських та російських шкіл, де частина учнів виявила бажання вивчати угорську мову у вигляді факультативу.
Коли ці програми були укладені, ми з доцентом кафедри угорської філології Катериною Горват взялися за підготовку навчальних посібників з цих дисциплін. Спочатку матеріали цих підручників протягом 1991 р. друкуються у вигляді окремих уроків в обласних газетах «Карпаті Іґоз Сов» і «Новини Закарпаття». У першій газеті із 30 січня 1991 року щовівторка подаються уроки з української мови для угорців (було опубліковано 15 із 25), а в газеті «Новини Закарпаття» щочетверга друкувалися уроки з угорської мови для українців (вийшло 19 уроків із 25). Ці ж уроки з відповідними доповненнями і додатками у вигляді різних вправ та завдань у 1992 році вийшли з друку окремими книжками. Вони передусім — для вчителів, які викладатимуть ці дисципліни у школах, а також для тих, хто самостійно бажає вивчити якусь із цих мов. Кожен посібник включав 25 уроків. Цими посібниками було започатковано функціонування української мови в угорському середовищі серед учнів.
Закарпаття — багатонаціональна область, де сьогодні проживають представники понад ста національностей. Згідно з останнім переписом загальна кількість наявного населення області становила 
1 мільйон 258 тисяч осіб. Серед них 80,5% українців, 12,1% угорців, 2,6% румунів, 2,5% росіян та представників інших національностей. Як бачимо, населення угорської національності за кількістю посідає друге місце. Для них в області діє ціла низка середніх шкіл, гімназій і ліцеїв. Є кафедра угорської філології, Берегівський угорський інститут ім. Ф. Ракоці тощо.
Усі ці навчальні заклади з угорською мовою навчання на сьогодні забезпечені частково підручниками з української мови і словниками «Угорсько-українським» (2001) і «Українсько-угорським» (2005) за редакцією проф. П. Лизанця, а також двомовним фразеологічним. Нині потрібно ще працювати над виданням читанок та різних методичних розробок. Дуже важливим вважаємо підготувати різні відеокасети та інші технічні засоби з вивчення української мови.
Отже, на сьогодні створено сприятливі умови щодо засвоєння української мови як державної учнями національних шкіл. Однак ми не можемо заплющувати очі на те, що викладання української мови в національних школах не відповідає рівню сучасних вимог. Адже не секрет (і ми особисто в цьому переконались), що українську мову як обов’язкову дисципліну у багатьох школах з угорською мовою навчання здебільшого читають не спеціалісти, тобто не дипломовані українські філологи, а це велике упущення і Міністерства освіти і науки України, і відповідних профільних обласних структур. Ці освітні установи повинні найближчим часом навести лад у цій справі.

Вчитися змалку

Що можемо ми уже тепер зробити, щоб угорськомовна молодь практично оволоділа українською без очікування нових якісних підручників і технічних унаочнень?
По-перше, організувати відпочинок учнів угорськомовних шкіл разом з українцями у літніх оздоровчих таборах області чи за її межами (наприклад, у Львівській чи Івано-Франківській).
По-друге, вивчати українську мову угорцям необхідно уже з дитячих ясел, коли дитина починає розмовляти, і продовжувати це у дитсадках. Мається на увазі, що в цих дошкільних закладах вихователям потрібно розмовляти і українською, і угорською мовами (наприклад, одна вихователька розмовляє до обіду з дітьми угорською мовою, а після обіду — українською чи навпаки. Такі діти, прийшовши у перший клас, уже матимуть певні знання розмовної української мови).
По-третє, у початкових класах з дітьми слід більше розмовляти українською мовою, щоб закріпити те, що отримали в дошкільних закладах, та збагачувати словниковий запас з української мови, і тільки тоді переходити до вивчення фонетики та граматики. Практикувати з учнями цікаві ігри для кращого вивчення української мови.
По-четверте, на Закарпатті багато змішаних шлюбів, де один із батьків угорець чи угорка, а другий українець, або обоє з батьків володіють і українською, і угорською мовами. У таких сім’ях обов’язково слід розмовляти з дітьми обома мовами, це найкращий метод практичного засвоєння угорцями і української мови.
По-п’яте, починаючи з дитячих садків, слід читати багато казок українською мовою, художніх творів, слухати українські передачі на радіо і телебаченні, залучати діточок до художньої самодіяльності, де вони напам’ять вивчать і виступлять з віршем чи заспівають українську пісню. Все це дає неабиякі результати.
Усім треба пам’ятати, що знання різних мов духовно збагачує нас, допомагає краще зрозуміти матеріальну і духовну культуру іншого народу. Порада наша всім: наполегливо, поряд з рідною, вчіть і українську мову, любіть її як рідну і за цих умов ви її обов’язково досконало засвоїте, а це принесе вам радість та повагу до української мови і культури. І добру кар’єрну перспективу.

Петро ЛИЗАНЕЦЬ, доктор філологічних наук, професор.

Ужгород.

Фото надано Василем Ниткою.