Колишній військовий розвідник, захисник Савур-Могили Олексій Кириченко, який понад три роки (!) провів у полоні, знову потребує допомоги. Тільки тепер треба рятувати його дружину...
Олексій Кириченко після звільнення з полону в Харківському аеропорту.
Фото із соціальних мереж.
Вінничанин Олексій Кириченко один із тих полонених, хто на камери російських журналістів відкрито казав, що на Донбасі воюють росіяни, що це ніяка не громадянська війна, а окупація частини нашої держави Росією. Його дотепер запитують, як за таке «сепари» не поставили до стінки. Копати могилу все-таки змусили. Він сам дивується, як вижив — і під час боїв при обороні Савур-Могили, і потім, у полоні. До рук сепаратистів він потрапив 1 вересня 2014-го, визволили 27 грудня 2017-го (тоді обміняли 74 наші заручники). Майже до кінця серпня провів у шпиталях. Після повернення додому на нього звалилася нова біда.
Висновок лікарів однозначний — операція
Зустрілися з Олексієм під час його приїзду до батьків у Вінницю. Чоловік проживає в Харкові. Там у 2014-му захищав Майдан (звідти пішов добровольцем на Донбас). Там дружина. У неї проблеми із здоров’ям: потребує повторної онкологічної операції. Уперше Лілю, так звати жінку, оперували, коли Олексій перебував у полоні. Тоді ж операцію в онкоцентрі перенесла його мати. У Лілі знову виявили рецидив. Результати досліджень свідчать, що пухлина росте. Висновок лі-
карів однозначний — треба видаляти хворий орган.
Олексій просить щиро подякувати всім, хто підтримав його маму і дружину коштами на попередні операції. Тепер змушений повторно звертатися по допомогу.
— До війни в мене був невеликий бізнес, — каже він. — Маю намір знову зайнятися власною справою, а поки що...
Три—п’ять років живуть після такого, дай Боже, щоб довше
— Ситуація, в якій нині опинився, непроста, — продовжує Олексій. — Останні дослідження показали, що пухлина в дружини росте. Операція сама по собі складна і наслідки для здоров’я важкі. Готуємося за кордон. У нашій країні є хороші спеціалісти, але вони самі радять, що краще буде в іноземних клініках. Направили результати аналізів у різні медичні заклади. Опублікував у Фейсбуці прохання про допомогу. Чужі люди знову приємно вразили. Вдалося зібрати 12 тисяч євро. Для нас це великі гроші. Але на операцію їх не вистачить. Будемо звертатися ще до фондів, у тому числі міжнародних. Ознайомлювався із статистикою: 3—5 років живуть після таких операцій. Є випадки, коли довше, але це як приймати якісні ліки. Вони коштують дорого. Про своє здоров’я мовчу. У мене не такі складні проблеми, як у Лілі. Вона сильна жінка, тому й каже: «Покинь мене, знайди іншу, тобі треба жити...»
«Піп» і «сепари»
Олексій — гарний психолог. Хоча за фахом «технар», закінчив Вінницький техуніверситет. За вміння впливати на людей отримав серед полонених прізвисько «Піп». Військовий позивний інший — «Лис». За час полону його утримували майже в десяти місцях. Він навіть із «сепарами» спілкувався.
— З одним сидів у Донецьку в підвалі МГБ, — каже він. — Був сам, коли його привели. Не приховував, хто я. Він теж. Розповів, що спочатку потрапив у полон до наших. Після штурму будинку поліції в Маріуполі його взяло СБУ. Пізніше обміняли. Розумний. Володіє англійською. Яскравий фанат «русского мира». Працював митним брокером. Після обміну і повернення в Донецьк вирішив створити російський суспільний рух. Виявляв політичну активність, за це його й узяли. Казав, планує втікати з Донецька. Тут нічого хорошого не буде. «Нас кинули, нас здали», — це його слова. Говорив їх ще на початку 2015-го.
Другий — колишній начштабу батальйону «Фенікс». Теж із вищою освітою. З цим були на «ізбушці», так називали підвал СБУ в Донецьку. У нього була голова розбита. Під тортурами підписав, що шпигував на користь хунти. Насправді ненавидів Майдан. Казав: «Нас Росія сліваєт». Йому дали 18 років. З тюремної пошти дізнався.
Читав хлопцям Стуса і випускав газету «Тюремний укроп»
— До Макіївської колонії нас привезли влітку минулого року, — продовжує Олексій. — Ніхто не мав зимового одягу. Після похолодання температура не піднімалася вище плюс 8—10 градусів. Мало не замерзли. Тоді дозволили посилки. Брат Юрій передав із Вінниці з одягом ще й книжку Стуса.
— Спочатку хлопці не дуже сприймали його вірші, — каже пан Олексій — А потім, коли читав більше і більше, навіть почали вчити напам’ять, переписували.
Довго не було жодного обміну, і хлопці через це «скисли». Щоб підтримати їх, вирішив видавати газету. Це було в Макіївській колонії. Не думав, що звичайний аркуш паперу, списаний ручкою, так сильно може додати надії. Загалом видали три номери. Перший переслав поштою додому батькам. Як його не забрали, не знаю. Коли приїжджав до Вінниці Порошенко, подарував йому. Обрамив у рамку, взяв під скло. Це стало ще однією нагодою нагадати про наших полонених. Багато хлопців уже побили мій рекорд ув’язнення. Я погоджуюся з тим, що ключ до їхнього звільнення — у Кремлі. Що треба робити, щоб їх швидше обміняли, не знаю. Думаю, ніхто цього не знає.
Бери лопату, копай могилу
Савур-Могилу Кириченко захищав під орудою легендарного Ігоря Гордійчука, нині Герой України, керівник ліцею Івана Богуна. Після звільнення з полону зустрічався з ним у шпиталі в Києві.
Після того, як росіяни оточили Савур-Могилу, Кириченко виходив з групою у складі семи військових. Дорогою нарвалися на ворожу засідку. Втекти вдалося йому одному. По мобільному зв’язався зі штабом. Йому наказали закопати зброю і самостійно добиратися. Порадили, по можливості, скористатися автомобілями «швидкої». Такий транспорт виїжджав підбирати залишених поранених. Спав у полях, посадках. На харчі розжився лише раз. Знайшов на смітнику у лісопосадці залишки сухпайка, там стояли російські артилеристи. Стомлений і виснажений він вийшов на дорогу. Далі переховуватися не мав сил. Водій легковика, якого зупинив, привіз на блокпост «сепарів»... Йому дали лопату і сказали копати собі могилу. Невдовзі зупинили і повезли у Старобешів, до поліції. Там він намагався втекти, але зробити це не вдалося.
— Думаю, мене не розстріляли тому, що в той час там було багато журналістів, — каже О. Кириченко. — Не тільки російських, а й зарубіжних. Я погодився на інтерв’ю. Всюди «засвітили»...
Вінниця
Номер рахунку для допомоги на лікування дружини звільненого з полону Олексія Кириченка — пані Лілі: ПриватБанк 4149 6293 1031 1360.
