Деякі міркування щодо організаційно-правової культури парламенту у зв’язку з виступом 22 жовтня цього року на семінарі працівників — державних службовців апарату Верховної Ради України, що трудяться в парламенті перший рік

Дедалі очевидніше, що світ стрімко змінюється, ускладнюється.
Демократія дедалі частіше демонструє не лише своє привабливе обличчя, а й низку пов’язаних з нею небезпек, що обумовлені, зокрема, рівнем загальної, правової, політичної, професійної культури громадян, національним менталітетом, нерівномірністю економічного розвитку, знеціненням добра, нахабством зла.

У гонитві за прибутками, вигодою, владою, славою людяність стає ніби зайвою для людства всупереч і здоровому глузду, і навіть її фундаментальному значенню для існування людини, збереженню життя на Землі. Ідеї глобалізації зіштовхуються з ідеями розвитку національних держав, загострюючи вічні проблеми. Усе це створює справжні лабіринти, вихід з яких значною мірою залежить від світоглядних орієнтацій політичного класу, всього громадянства.
Наш аналіз і перспективні пропозиції на адресу швидше депутатів наступного скликання випливають із переконання в тому, що монополії на істину не має ніхто, а разом шукати істину надійніше, що в ХХІ столітті важливо визначати політику як науку і мистецтво жити разом, вчитися і вчити такої політики, розуміти, що оптимістичні сценарії майбутнього можливі лише як результат сумлінної, копіткої праці, по суті співтворчості держави і громадянського суспільства щодо демократичного врядування із визнанням морального імперативу і провідної ролі парламенту в процесах демократичного реформування.
Вдумаймося в мудре зауваження Джона Стюарта Мілла стосовного того, що представницька форма правління слугує засобом скористатися для урядової діяльності загальним запасом розуму і чесності, що існують у країні, рівно як і якостями найкращих людей; вона надає їм набагато більше впливу в управлінні, ніж вони могли би мати при іншій організації. 
Забезпечення правових передумов та ефективних організаційних форм діалогізації парламентської комунікації визначає зміст поняття «культура парламентаризму». Розвиток культури парламентаризму виступає як надійний механізм збереження відносин солідарності й довіри в суспільстві. Запропоноване поняття виводить розгляд проблем розвитку самого парламенту і проблем розвитку суспільства за межі їхньої нібито окремішності. Адже лише на шляху розгляду їхньої взаємодії і взаємовпливу можна віднаходити резерви зміни на краще якісних характеристик як влади, так і суспільства.
Доречно згадати тут народну мудрість: «Хто думає на рік — сіє пшеницю, хто думає на 10 років — вирощує сад, хто думає на віки — виховує дітей». Саме культура, як освіта, виховання, облагородження, забезпечує зв’язок людей у просторі і часі.
За такого підходу наше демократичне майбутнє набуває ознак спільної роботи з вироблення і поширення позитивної національної міфології, стає орієнтиром гуртування всіх інститутів громадянського суспільства, у тому числі і засобів масової інформації, і всієї освітньої системи, і закладів культури і мистецтва, об’єднання зусиль родини і «вулиці», зміни ставлення людей одне до одного, підвищення загальної, правової, політичної і професійної культури.
Локомотивом досягнення в суспільстві широкого консенсусу стосовно базових цінностей — патріотичних, демократичних, економічно і соціально гармонізованих, зумовлених європейським вибором, верховенством права — покликаний бути дієвий, високоорганізований парламент.
Наступні вибори до парламенту можна розглядати як можливість: для виборців — продемонструвати свою готовність до якісних змін у відносинах з парламентом, голосуючи за відповідних кандидатів; для новообраних депутатів — зрозуміти, що від організації внутрішнього життя парламенту значною мірою залежить виконання всіх парламентських функцій і, перш за все, законодавчої.
Внутрішня організаційно-правова культура самого парламенту і власне парламентська політична діяльність — це речі взаємопов’язані. Яскравим прикладом такого взаємозв’язку є реакція суспільства на систематичне порушення регламенту діючими депутатами при голосуванні за прийняття законів, зокрема за допомогою сумнозвісного кнопкодавства. У цій реакції поєднуються і розчарування, і обурення, і недовіра до роботи парламенту, що негативно позначається на психологічній атмосфері в суспільстві, призводить до скептичного сприйняття розрекламованих владою реформ. 
Звернімо увагу на важливу думку Дж. Кіна щодо відносин глибинної наступності між європейськими парламентами доліберальної епохи, епохи лібералізму і наступних епох. Адже всі вони — ланки єдиного історичного ланцюга. Усі вони тою чи іншою мірою прагнули перетворити процес прийняття рішень на політику вироблення домовленостей через переговори. Для становлення демократії важко переоцінити здатність парламенту об’єднувати, координувати і репрезентувати різні соціальні інтереси, тобто його інтегруючу здатність. Активно функціонуючі парламенти — дійсно необхідна умова демократичних режимів, адже вони, як зазначає Дж. Кін, здатні розпалювати публічні дебати, критикувати уряди і протистояти їх монополізму і свавіллю.
Організаційно-правова культура професійного парламенту виступає складовою культури парламентаризму, базовим чинником ефективного законотворення. Вона покликана бути націленою на забезпечення єдності юридичних та етичних начал у парламентській діяльності при вирішенні цілого комплексу складних проблем, пов’язаних із: формуванням раціональної формально-ієрархічної структури організації; дотриманням парламентських технологій; відповідною системою лідерства; забезпеченням усталених зв’язків із зовнішнім середовищем; формуванням сучасного демократичного публічного простору; відповідною поведінкою парламентаріїв.
Доцільно, на наш погляд, у наступному скликанні уважніше підійти до питань удосконалення Регламенту Верховної Ради України, підвищення статусу парламентських комітетів, виділивши особливо Комітет Верховної Ради України з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України. Саме зазначений комітет при удосконаленні його структури, розширенні і структурному зміцненні секретаріату комітету міг би посилити свій вплив при розв’язанні цілої низки важливих проблем, наприклад організації обо-в’язкового навчання вперше обраних до парламенту депутатів, що широко практикується у парламентах світу, на підставі регламентної норми.
На жаль, регламент парламенту є одним із найбільш недооцінених і депутатами, і громадською думкою нормативно-правових актів, і одночасно одним із найважливіших елементів політичної культури, культури дискусій, сперечань, нарешті — досягнення домовленостей. Саме він має створювати правові рамки і для ефективного управління і одночасно для поваги до прав меншості.
Пошук конкретних ефективних інституційно-правових, організаційно-правових механізмів здійснення владних повноважень усіма гілками влади, зокрема на рівні парламенту, на основі творчої співпраці із суспільством, його найактивнішими і компетентнішими елементами потребує значного інтелектуального напруження, вболівання за долю рідної країни, простих людей не на словах, а по-справжньому.
Звісно, на це потрібен час, але й важливо рухатися в правильному напрямку. Наприклад, у США становлення сучасної системи комітетів парламенту проходило понад 100 років, зате тепер вони є надзвичайно ефективними і впливовими. Саме в комітеті виразно діє інституційна пам’ять, носієм якої є, зокрема, кваліфікований апарат, де має зберігатися досвід, методи вирішення питань у минулому, аналіз помилок і прорахунків. Саме комітет мав би дбати про ефективне використання досвіду депутатів попередніх скликань, які працювали активно і плідно і які нині ніким у парламенті фактично не затребувані, про залучення молодих науковців, яким бракує уваги з боку держави, що не стимулює їхні подальші творчі пошуки в рідній країні.
Широкий погляд на відповідальну місію парламенту в сучасному житті України передбачає, зокрема, проведення аналізу результативності та нормативного оформлення парламентських слухань.
Світова парламентська практика розглядає парламентські слухання як важливий етап загальнополітичного процесу, частиною стратегії, що перетворює законопроекти на чинне законодавство. Вони дають змогу депутатам безпосередньо ознайомитися з думкою представників громадських самоврядних, відомчих, державних та інших організацій, що допомагає з’ясувати, де справді потрібні нові закони, а де достатньо внесення відповідних змін до вже чинних законів. Під час слухань народні обранці можуть оцінити ступінь підтримки або несприйняття законопроекту, над яким вони працюють, як з боку громадськості, так і з боку представників виконавчої влади. Організаційно-правового уточнення потребує така ситуація, коли існування в нашій практиці і комітетських, і загальнопарламентських слухань розмиває фокус уваги депутатів, знижує ефективність цієї форми роботи.
Відмічаючи позитивну динаміку розвитку інформаційно-комунікаціних можливостей Верховної Ради України для забезпечення відкритості її роботи, надання допомоги депутатам для осмислення наявних проблем варто зазначити, що особливої уваги потребує подальше удосконалення організації забезпечення депутатів аналітичною інформацією з різних джерел — від науковців і фахівців, які мають наукові публікації за результатами досліджень у відповідній галузі; інститутів, що проводять соціологічні дослідження; громадських рад, які забезпечують зворотний зв’язок з органами влади; громадян, які можуть коментувати певні проекти законів, або правозастосовчу практику за допомогою онлайн-опитувань та інших сучасних технологічних платформ та документів.
Парламент — це унікальна інституція, складна система, покликана забезпечувати не лише прийняття на базі системного підходу якісних законів, формування якісного правового поля. Дедалі більшого значення набуває саме зміцнення законності в країні, забезпечення неухильного впровадження законів у життя, що можливе, на нашу думку, лише в результаті продуктивної співтворчості держави і суспільства, якісної кадрової політики.

Алла ПОГОРЄЛОВА, 
доктор політичних наук, 
заслужений працівник культури України, 
головний науковий співробітник Інституту законодавства 
Верховної Ради України.