Села Трипутнянської сільської ради Дубровицького району Рівненщини — справжнісінька поліська глибинка. Це має і переваги — розкішна природа та чисте повітря, і недоліки — у віддалені від цивілізації села сільради (а до неї, крім Трипутня, входять Вільне, Грані, Залішани, Кривиця, Літвиця) не хоче заходити інвестор, який міг би створити нові робочі місця для поліщуків.

— Багатюща за покладами корисних копалин наша земля, маємо багато площ, майнових комплексів, які могли б зацікавити інвесторів, однак поки що охочих вкладати кошти в поліську глибинку мало. Відтак у грошовому еквіваленті надходжень до сільрадівської казни маємо обмаль, в основному від діяльності лісової галузі. Добре, хоч знайшлися орендарі на землю, їхня сплата за оренду невитребуваних паїв трохи дозволяє «підлатати» бюджет. Якби ще й частина податку з доходів фізичних осіб залишалася на місцях, можна було б якось крутитися, — розповідає трипутнянський сільський голова Роман Щур, який до обрання на цю посаду працював майстром лісу. — І все ж нам вдалося виконати бюджет. За нашими підрахунками, це дасть змогу закінчити рік без боргів. Кошти спрямовуємо на першочергові виплати — заробітну плату та оплату енергоносіїв. Так вимагає Бюджетний кодекс. Хоча, звичайно, хотілося б мати певний резерв бодай для нагальних потреб громади.
Через безгрошів’я дуже важко говорити про розвиток сіл. Але навіть у таких умовах вдається розв’язувати актуальні для громади проблеми — вуличне освітлення, облаштування закладів культури, освіти, переоснащення ФАПів. У Кривиці та Літвиці вдалося скооперувати громаду й ввести в дію вуличне освітлення. Кожен із жителів вніс у це свою лепту, частину коштів надійшло у вигляді субвенції завдяки народному депутатові України Василю Яніцькому.
«Я прийшов на посаду як позапартійний самовисуванець. Тож не думаю, щоб мої слова хтось сприйняв за агітацію. З народним депутатом нашому округу таки пощастило. Його заслуга — безліч проектів, які дали змогу розв’язати чимало задавнених проблем. Дуже вдячний Василю Яніцькому. Приємно, що й керівництво району підтримує наші починання. Завдяки такій співпраці плануємо найближчим часом будівництво сучасної амбулаторії з житлом для лікаря в Кривиці, ремонт клубної установи в Літвиці. Раніше вже замінили вікна на енергозберігаючі в дитсадку та школах», — каже сільський голова.
Побували й у Трипутнянському навчально-виховному комплексі. Він просторий, доглянутий. Все тут «на рівні» — і навчальні кабінети, і спортивна зала, і музей, і самі педагоги. Свідченням тому той факт, що із 19 позаминулорічних випускників — четверо були медалістами. Бракує самих здобувачів освіти, бідкається директор школи, член виконкому сільради Анатолій Антончик. У школі, розрахованій на дві сотні учнів, навчається тільки 58 дітей. Критична ситуація й у Кривиці, хоча там школярів до восьми десятків.
Демографічна ситуація — загалом біда сіл цієї сільської ради ( і це в той час, коли в інших поліських селах високий рівень народжуваності, через що у деяких стали тісними школи, дитсадки). А у Трипутнянській сільській раді в цьому році зареєстровано 25 смертей і тільки сім народжень. Все частіше порожніють сільські домівки, молодь безповоротно розлітається по світу. У Гранях, наприклад, на 29 житлових будинків припадає 20 нежитлових, спорожніли наполовину й Вільне, Залішани...
Незадовільні дороги, віддаленість від районного центру, безперспективність достойного працевлаштування, немає Інтернету, — все це відлякує молодь. Так принаймні вважають завідуюча та вихователі Трипутнянського дитсадка. Проте сам цей заклад креативний, облаштований з любов’ю до дітей, тож став переможцем у районному огляді-конкурсі. В цьому велика заслуга всього колективу дитсадка на чолі із завідуючою Тетяною Кривко (на знімку разом з вихователем Яною Радько).

Справді критична ситуація тут і з дорогами. Десяток кілометрів шосейкою уб’є бажання будь-якого інвестора починати тут бізнес. Через це навіть такий безпрограшний, як торгівля, тут не є популярним. На шість населених пунктів сільради тільки сім магазинів. У Гранях торговельної точки немає взагалі. Тому ідея фікс сільського голови — будівництво дороги. В цьому його підтримує весь депутатський корпус та жителі сіл. Вже й почали потроху прицінюватися до кошторисної документації на будівництво асфальтового покриття. Знову ж великі сподівання на підтримку народного депутата.
З одного боку, місцеве самоврядування з кожним роком набуває все нових і нових повноважень, функцій та завдань, з другого — джерел для фінансування усіх цих заходів стає дедалі менше. І ніхто не запитує, яким чином та чиїм коштом має сільська рада організовувати доставку громадян до призовної дільниці, як з наступного року сплачувати аліменти за злісних неплатників (бо й це тепер, виявляється, повноваження місцевого органу самоврядування), як забезпечуватиме інсуліном хворих земляків-діабетиків. Дехто великі сподівання покладає на децентралізацію. Сільський голова Роман Щур вважає, що важливо не просто об’єднатися та «проїсти» за три роки дармові «підйомні», головне — наростити базу для оподаткування на своїй території. Проте, звичайно, свої «прикидки» у сільського голови є. Непогано було б, на його думку, Трипутнянській сільській громаді об’єднатися з сусідами з Лісівської, адже до її сіл якихось дев’ять кілометрів, навіть сполучення напряму є. Щоправда, це лісова грунтова дорога. Джерелом наповнення бюджету такої ОТГ могло б стати створення та залучення нових суб’єктів підприємницької діяльності з переробки лісових ресурсів.
А взагалі планів у трипутнянської громади чимало — поточні та капітальні ремонти вулиць, приміщень комунальної власності, розширення вуличного освітлення, встановлення ігрових майданчиків, облаштування цивілізованих сміттєзвалищ, впорядкування кладовищ, сприяння розвитку спорту тощо. Були б тільки гроші. І не забракло активності у депутатів, виконкому ради.

Дубровиця
Рівненської області.

На знімку (зліва направо): землевпорядник Петро Чайковський, бухгалтер Катерина Захарчук, сільський голова Роман Щур, секретар Ольга Катрук, соціальний працівник Ольга Колода.

Фото автора.