За політичними баталіями майже непомітно пройшла новина про заборону Росії на експорт нафти та нафтопродуктів в Україну. Утім, вона може стати серйозним викликом для нашої держави.

«Голос України» у номері від 21 грудня 2018 року (№ 246 (7001) попереджав про ризики нафтозалежності України від держави-агресора й марно закликав ужити попереджувальних заходів. На ринку нафтопродуктів України російське дизпаливо, зріджений газ та бітум займають понад 32 відсотки.

«Україна споживає майже 10 мільйонів тонн нафтопродуктів на рік. З них 75—80 відсотків — це імпорт», — розповів раніше «Голосу України» директор нафтогазової консалтингової компанії ExPro Consulting Геннадій Кобаль. Проте, за його словами, імпортуємо нафтопродукти ми не лише з Росії, а й, наприклад, з Азербайджану, Казахстану, до того ж маємо власні переробні потужності. Тому, на думку експерта, справді критичним для держави сегментом імпорту є дизельне паливо і скраплений газ.

«Критична залежність від імпорту в нас є лише від дизельного палива. Там є пряма російська труба, якщо її перекриють, буде відчутно. Україна споживає майже 6 мільйонів тонн дизпалива на рік. З нього приблизно половина — російське. Іншу половину веземо з Білорусі. Але білоруський імпорт — це продукція Мозирського нафтопереробного заводу, який наполовину належить росіянам і який переробляє російську нафту. Ще один вразливий пункт російського імпорту — скраплений газ. Крім того, якщо взяти до уваги те, що наш основний імпортер по бензинам — Білорусь, пам’ятаючи, що білоруську переробку значною мірою контролює Росія, то матимемо дуже велику залежність від Кремля», — попереджав експерт напередодні заборони експорту нафти Росією.

Цікаво, що ще торік Москва й Мінськ встановили індикативний баланс за поставками всіх вуглеводнів на 2019-й, інші поставки (понад ліміти) заборонені. В уряді РФ це без прикрас пояснили швидким зростанням реекспорту російських нафтопродуктів і СВГ у країни Балтії та Україну.

Це був чіткий сигнал для Києва, що ситуацію з нафтозалежністю потрібно вирішувати не менш активно, ніж із газом. За словами Геннадія Кобаля, шляхи вирішення ситуації очевидні, але складні для реалізації. «Це — збільшити власний видобуток нафти й забезпечити українські заводи вітчизняною сировиною, — переконував експерт. — 2018 року Україна вперше за 10 років збільшила видобуток нафти. Раніше він з року в рік скорочувався. Також нам слід звернути увагу на нафтопереробні підприємства. Нині працюють тільки Кременчуцький нафтопереробний та Шебелинський газопереробний заводи. Фактично в Україні залишилося лише два виробники палива для автомобілів. Усі решта закриті».

За інформацією спеціалізованого журналу «Нафторинок», Кременчуцький НПЗ та Шебелинський ГПЗ можуть забезпечити лише 13—15 відсотків споживання дизпалива у країні. Підсумовуючи, Геннадій Кобаль згадував, що час від часу порушуються питання необхідності створення стратегічного запасу нафтопродуктів на випадок війни... «Але, знаєте, дуже дивно, коли українські військові катери заправлені дизельним паливом виробництва російських заводів. Чи заправлені російським дизпаливом українські БТРи. Сьогодні це реальність».

Водночас, за його словами, варто обмовитися, що немає проблем імпортувати дизпаливо з інших країн, наприклад Угорщини, Словаччини, Туреччини чи Ізраїлю, але звідти воно дорожче. Проте, схоже, період дешевого дизпалива відходить у минуле.