Дизайнер виставки художник Антон Логов.​



Генеральний директор Національного музею історії України у Другій світовій війні Іван Ковальчук, заступник генерального директора музею з питань розвитку і комунікації Людмила Рибченко, директор Інституту історії України НАН України Валерій Смолій під час відкриття виставки.

Фото автора.

Це зовсім новий проект про дві світові війни, які прокотились нашою землею. Їхні наслідки і досі впливають на людей, мало того, триває вже й третя війна на українській землі.

Експозиція зветься «Україна. Незакінчена війна...», тому що ХХ століття — це століття конфліктів, які досі не закінчились. Виставка починається з Першої світової війни, що зав’язала такі проблеми, які й нині впливають на нас, які й сьогодні неможливо розв’язати. Науковець музею Катерина Барановська розповідає, що Перша світова та її закінчення породили те незадоволення, ту образу, які стали поштовхом до Другої світової війни і, можливо, створили умови для того, щоб з’явилась зловісна постать Гітлера. Перша світова війна дала змогу творення української держави. Ось в експозиції представлені універсали Центральної Ради, українські гроші. І цей процес створення нашої держави триває й сьогодні. В першому залі представлено державотворчий та ідеологічний процес. Ось, наприклад, цікавий експонат із Чернівців від 28 червня 1940 року — наказ Червоної армії. Документ видано українською, німецькою, румунською мовами й ідишем. Тоді було таке різнобарв’я. Нині таке містечко важко уявити. Людина живе в буремному столітті, де кожного дня щось змінюється і кожного дня їй треба робити вибір. Це надзвичайно важко. Україна стала полем бою між багатьма державами, і тут саме ця проблема нещасної людини. Ти хлопець 20 років, і від тебе нічого не залежить. Ось пілотки — румунська, польська, угорська, німецька. Українець міг служити в будь-якій армії. До тебе приходили й забирали у військо. Людина — як корисна копалина, просто як ресурс.

У експозиції розповідь про взяття Києва у 1943 році. Чи мали право Ватутін і Жуков жертвувати 400 тисячами осіб під час Дніпровської операції...

І німецька, і радянська влада користувались тактикою випаленої землі. Дніпрогес підірвали і радянські в 1941-му, і німці в 1943-му. Розповідається в експозиції і про діяльність церкви під час окупації. Після війни Українську автокефальну церкву почали вважати зрадницею саме через українську мову богослужіння. Також приділено багато уваги депортаціям — операції «Вісла», «Захід», кримським татарам. Унікальний експонат — карта операції «Захід» із архіву СБУ. 21 жовтня 1947 року із Західної України примусово виселили 76 тисяч осіб у Сибір, на Донбас... Їм було тяжко, у них була інша віра — греко-католицька, інша мова — українська. Їх називали бандерівцями — так само, як і нині. І та війна незакінчена. І вже триває нова...

Контраверсійні речі — це дивізія «Галичина» і РОА. І виставка теж намагається дати відповіді. Наскільки тяжко жити у ХХ столітті. Всюди смерть і бажання вижити. Щоб вижити, інколи доводилось приєднуватись до дивізії «Галичина». Часто хлопців хапали на вокзалах і давали вибір: або ти йдеш до нас, або в тюрму. Хтось ішов, щоб прогодувати свою родину — там давали хоч якісь пайки. Були й такі, які йшли туди, щоб отримати вишкіл і продовжувати свою боротьбу в УПА.

За словами заступника гендиректора музею з питань розвитку і комунікації Людмили Рибченко, у Польщі війна закінчилась 1989 року, коли країна відкинула комуністичну ідеологію. У країнах Балтії — 1994-го, коли останній російський солдат залишив їх території. Для України війна триває. Червоний імперіалізм трансформувався в російську агресію. Ми намагалися показати невирішене українське питання після Першої світової війни.

Валерій Смолій — директор Інституту історії України НАН України —сказав, що для нього найцінніше в цій виставці те, що тут нема батальних сцен, танків і гармат. Тут історія людей, їхніх прагнень і переживань, історія суспільства.

«Війна — це деструкція, війна — це великі ілюзії. Не забуваймо, що німців на Бессарабці зустрічали з хлібом-сіллю.... Із надією, що німці — цивілізована нація. А потім стався Бабин Яр...» — каже історик Юрій Шаповал, співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.

На думку декана історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Івана Патриляка, це надзвичайно цікава і містка виставка про століття війни в Україні. Кожна мапа, кожен предмет, кожна фотографія кричать до відвідувача, до нашого покоління: «Згадайте про нас, загиблих сімнадцятилітніх».

Підсумував церемонію відкриття гендиректор музею Іван Ковальчук:
«Я пишаюсь своїм колективом, науковцями, які створили цю виставку. Тут буде багато запитань і дискусій. Але для того ми й працюємо, щоб ставити запитання суспільству й людям через історію, яка ходить по колу».