Колектив Соломіївської тваринницької ферми Тетяна Деркач, Світлана Добринська, В’ячеслав Васько, Галина Попко, Людмила Васько, Інна Галушко.

На жаль, останнім часом професія доярки стає забутою, можна навіть сказати — раритетною. Та й тваринницька галузь, особливо молочна, збереглася лише у декількох господарствах Дубровицького району Рівненщини. Одна з таких ферм — у Соломіївці, у місцевому сільгосппідприємстві «Промінь».

— Тепер велике щастя мати в селі роботу. До того ж наша праця, нехай і нелегка, але приносить стабільний прибуток в сім’ю. Це велике діло щомісяця отримувати зарплату. Тут, на роботі, ділимося своїми радостями та бідами. Знаємо, що в першому випадку — щиро порадіють, а в горі не залишать сам на сам. І ми це також цінуємо, — каже доярка Тетяна Деркач.

Про своїх колег гарно розповідає завідувач ферми, а за сумісництвом й ветеринарний лікар, В’ячеслав Васько: «Всі жінки знають роботу. Говорю з ними відверто, як є: якщо доярка та пастух не стежать за стадом, пропускають фізіологічні періоди кожної тварини, то й продуктивність падає. Відтак матимемо мало розтелів і низькі надої. А отже, втрачаємо в зарплаті. Хочемо жити заможніше, мусимо відповідно й працювати».

— Я довго вагався, чи варто взагалі щось організовувати до професійного свята. Не той тепер настрій, щоб святкувати. Але подумав про людей, що так тяжко весь вік пропрацювали, стали мені другою родиною, й вирішив — рано опускати руки, — каже керівник СГП «Промінь», заслужений працівник сільського господарства України Андрій Кулик.

До речі, очолюване ним підприємство виконує у селі ще й соціальну функцію — тільки торік різного роду допомог надали людям більш як на 100 тисяч гривень.

«Так, праця наша важка, — розповідає обліковець ферми Людмила Васько. — Інші вже давно третій сон бачать, а я ще тут зведення роблю, аналізи різні. Завжди дбаєш, щоб на робочому місці був порядок. І про всі проблеми, які виникають на фермі (це і неякісна роздача кормів та інше), треба комусь відверто говорити. Звісно ж, не всім це подобалося, але ми тут, як на підводному човні: хтось підведе, всі підемо на дно».

Нині ще порають на фермі понад 200 корів дійного стада. Колектив невеликий — чотири доярки і одна на підміні. Всі на виду, всі одна другу підстраховують. Цього року дещо впала продуктивність стада. Про це говорять стурбовано, відчувається, що щиро вболівають за спільну справу. У цій щоденній круговерті минають день за днем, місяць за місяцем, без вихідних і свят.