Якщо перших людей створили з глини, то відчути себе творцем цілого всесвіту могли учасники майстер-класів, що їх організували у Хмельницькому обласному науково-методичному центрі культури і мистецтва.
Були часи, коли без вправних гончарів не обходилось жодне село. На Хмельниччині ще й досі пам’ятають місця, де гончарством займалися цілі родини. Справжнім осередком такої справи було село Адамівка, що у Віньковецькому районі. Печі для обпалювання стояли мало не в кожному дворі. Для адамівчан було звичною справою піти за село, накопати доброї глини (до речі, хороший природний матеріал саме і підштовхнув до розвитку цього бізнесу), вимісити її й кинути на гончарний круг. Із покоління в покоління передавали тут секрети того, як зробити посуд не тільки гарним, а й довговічним. Адамівські вироби славились на всю округу, і в ярмаркові дні їх можна було побачити за багато кілометрів від села.
Та згодом згасли печі, припинили крутитись на подвір’ях круги, майстри почали забувати про свої секрети, а діти вже давно не вчаться цієї справи. Тепер навіть в Адамівці відшукати справжнього гончара — велика проблема.
Схоже відбулось у багатьох інших селах, котрі споконвіку славилися гончарною справою. Та ще й досі у Смотричі, Меджибожі, Голиках, Сатанові, Кам’янці-Подільському згадують про вправних майстрів. І лише одиниці не забувають про гончарство і далі працюють із глиною.
Нагадати, показати, навчити, пробудити інтерес до неї взялися у Центрі культури і мистецтва. По допомогу звернулися до практиків. Своєю майстерністю та умінням попросили поділитися знаних у краї майстрів-гончарів. Під їхнім керівництвом кожен охочий міг сісти за гончарний круг і спробувати створити з глини кварти, горнятка, миски, макітри, кухлі, тарілі, глечики... А за столами діти ліпили іграшки, декоративні прикраси, скульптури...
Хоча і сама має чималий досвід викладання, повчитись у фахівців приїхала Марія Чабан. Уже багато років поспіль вона викладає декоративно-ужиткове мистецтво у мистецькій школі села Жванець, що у Кам’янець-Подільському районі. Колись їй ще пощастило спробувати попрацювати на гончарному крузі. Але учням може тільки розповідати про це. Свої фігурки діти ліплять із сучасних полімерних матеріалів. Купити їх значно простіше, ніж відшукати поклади спеціальної глини. Та й гончарний круг тепер не так просто знайти. А найбільша проблема — печі для обпалювання. Придбати, а тим паче експлуатувати їх за нинішньої вартості електроенергії сільській художній школі не під силу. І це навіть при тому, що у Жванецькій ОТГ усіляко підтримують цей навчальний заклад, хоча у новоствореної громади чимало інших проблем. До її складу ввійшло півтора десятка населених пунктів, але це переважно невеликі села, де загалом мешкають майже шість тисяч жителів. Наповнювати сільські бюджети доволі важко. І все ж гроші відшукали для того, щоб зробити ремонт і переселити школу мистецтв в інше, зручніше, приміщення. Все зробили для того, щоб діти могли навчатися у теплі та комфорті.
А викладач Городоцької дитячої школи мистецтв Олена Марчук приїхала на майстер-класи разом зі своїми учнями. Сама навчалася працювати з глиною ще в студентські роки. Тепер у школи, де викладає, немає можливості створити спеціалізований клас гончарства. Тому привезли охочих до Хмельницького, щоб діти в буквальному розумінні доторкнулись до глини.
— Надіємося, що комусь сподобається, і в майбутньому гончарство зможе стати не тільки захопленням, а й справою всього життя для когось із них, — зазначила викладач. — Видно, що дітям цікаво. Тож старання організаторів не були марними.
