Чернігівські дослідники героїчної української історії — представники Українського інституту національної пам’яті Сергій Бутко та кандидат історичних наук Сергій Горобець про ті далекі події.

«Це відверта російська агресія, — каже Сергій Горобець. — 17 грудня 1917 року більшовицький Раднарком на чолі з Леніним поставив ультиматум українській Центральній Раді. 20 грудня він був відхилений Центральною Радою. Цікаво, як у протоколі засідань Раднаркому сформульовано початок агресії: «Признать ответ Рады неудовлетворительным. Считать Раду в состоянии войны с нами». Тобто, бачте, викрутаси в стилі сьогоднішньої російської пропаганди».

Дії Росії пришвидшили наміри українців — 22 січня було проголошено ІV Універсал, за яким Україна ставала повністю незалежною. На картах початку російської агресії цікаво бачити Стародубщину в складі України.

Але більшість військових частин воювати не хотіли — були і втомлені Першою світовою війною, і лозунги більшовиків про землю і мир зваблювали, та й українське керівництво було наївним, вірячи, що можна обійтися не армією, а міліцією.

Значним моментом було те, що, наприклад, у Конотопі — важливому залізничному вузлі — більшість робітників становили росіяни, як і на київському «Арсеналі», де згодом вибухне антиукраїнське повстання. У Конотопі більшовики підняли заколот, озброїли робітників-росіян, і українська залога відступила. А це була фактично залізнична війна.

Бої 25—27 січня за Бахмач і бій під Крутами — це, на думку моїх співрозмовників, єдине ціле. Перевага росіян була значною, але триденне протистояння засвідчило, що Україна все ж має свою армію. Оборону тримали дорошенківці — український полк, сформований у Чернігові. Перевагу росіян посилила група підполковника Муравйова, що несподівано прибула з третього боку Бахмача. Наші мусили відступити до Крут. Підсумки боїв за Бахмач: було знищено 300 окупантів, майже 300 поранено, українців загинуло 120. Росіяни спробували, як-то кажуть, на плечах відступаючих увірватися в Крути, але на станції Плиски курінь смерті та загін Лощенка зупинили нападників.

Хибна думка про 300 неозброєних студентів

«Після Грушевського, під час поховання юнаків-крутянців на Аскольдовій могилі у Києві, виступив учитель, майбутній неокласик Микола Зеров і порівняв їх із 300 спартанцями, — розповідає Сергій Бутко. — Знаєте, інколи генії як щось скажуть — ми, історики, плачемо. В свідомості суспільства закріпилася думка про 300 неозброєних студентів, кинутих проти досвідчених російських вояків. Ми пишемо монографії, публікуємо статті про реалії».

Насправді з українського боку під Крутами воювали не більше 117 студентів-добровольців, а основний удар тримали майже 400 досвідчених, професійних військових — фронтовиків Першої світової війни. Це були і 60 вояків куреня смерті, і 80 бійців чернігівського Вільного козацтва, і приблизно 250 старшин і курсантів Першої української військової школи імені Б. Хмельницького. Боєм керував досвідчений тактик сотник Аверкій Гончаренко, якому вже в еміграції було присвоєно звання полковника. Розстріляли ж росіяни 27 юнаків-студентів. Українці ж, до речі, не кинули своїх поранених, а всіх забрали, пошкодили колії і організовано відступили. До речі, Митрофан Шведун, уродженець села Монастирище нині Ічнянського району, був поранений у тому бою. Його вивезли, і вже в еміграції він став професором Оксфордського університету.

Сили були нерівними: з російського боку воювали 400 балтійських матросів, загони підмосковних червоногвардійців — загалом понад 3000 осіб. З українського — приблизно 600 вояків.

Лівий есер проти українців

І в Крутах, і в Бахмачі проти українців, які захищали свою землю, воювали виключно загони, сформовані зокрема з російських та латиських підрозділів. Російською стороною керував підполковник царської армії Михайло Муравйов. Незважаючи на те, що уряд був більшовицьким, бої проти України очолював лівий есер. «Тобто всі російські діячі, незважаючи на політичні орієнтири, об’єднуються що тоді, що тепер на ґрунті великодержавного шовінізму та імперіалізму проти України», — підкреслює історик Сергій Бутко.

Офіцерське керування

«Боєм успішно керували офіцери — коментує Сергій Бутко. — Коли Аверкій Гончаренко відчув, що їх оточують, наказав відступати. Це був успішний відступ, при якому українці розібрали залізничну колію, на що треба кілька годин. Керували боєм 20 офіцерів, більшість із яких загинула».

Бій тривав шість годин, і росіяни не змогли прорвати оборону.

Здобутки

Україні вдалося завдяки бою під Крутами домогтися підписання Брест-Литовського договору, нас визнали чотири держави. До речі, військову допомогу пообіцяли Німеччина та Австро-Угорщина. У бою під Крутами наші загальні втрати становлять 250 чоловік, у тому числі 27 розстріляних зі злості росіянами студентів. А втрати росіян сягають вбитими 300 чоловік, майже 1 300 були поранені.

Тож загалом треба сказати, що подвиг під Крутами — це успішний оборонний бій захисників УНР проти переважаючої сили російського комуністичного агресора.

Чернігівська область.