Мати Героя Інна Василівна біля могили сина.
Того трагічного 2015-го ми дуже часто ставали на коліна перед траурними кортежами, які були для нас, поліщуків, уособленням тієї жахливої російської агресії на сході, де гинули кращі з кращих сини України. Загалом Дубровицький район уже поклав на жертовний вівтар у цій війні десять життів.
А тоді, п’ять років тому, наш район уперше вбрався в жалобу з 31 січня по 2 лютого. Ми ще не знали, що вже кілька місяців тому похований на Краснопільському братському кладовищі під Дніпром як невпізнаний Олег Ващишин із Сельця, котрий загинув при виході з Іловайського котла. 2 лютого 2015-го, морозного вітряного дня, Дубровиччина оплакувала свого першого сокола — десантника Олександра Ярмоліча із Велюня, який віддав своє життя за територіальну цілісність нашої України поблизу міста Щастя на 24-му році життя. Сашко був кадровим військовим, після строкової служби підписав контракт і служив у 80-й аеромобільній бригаді.
Як ми того дня молилися, щоб ця жертва була для нас останньою... А вже у військкоматі одержали нову «чорну мітку» війни — Іван Охмак із Лугового загинув саме 2 лютого під час мінометного обстрілу, виконуючи бойове завдання з усунення пошкоджень зв’язку в базовому таборі під Дебальцевим.
Гортала в голові ці сумні спогади на панахиді по смерті Сашка, де побувала на запрошення родини нашого Героя. У суботу, 1 лютого, на другий день п’ятої річниці загибелі Олександра, на велюнську землю з’їхалися з різних куточків України його бойові побратими, прибули представники громадськості, родичі, однокласники, друзі родини.
«Мені дуже приємно, що й сьогодні зібралися ті люди, хто був поруч із нами всі ці найтяжчі роки», — сказала мама Героя Інна Василівна.
Щоразу дивуюся силі духу цієї родини. Пережите горе не зламало, а навпаки відкрило в цих людях найкращі риси. Вони не замкнулися в своїй тузі, стали ще відкритішими, гостиннішими. Бачила, як щиро пригортала до грудей Інна Василівна побратимів свого сина на панахиді: «Ви ж моє все, — примовляла. — Тепер ви мені за синочків. Чекаю зустрічі з вами і хвилююся-готуюся так, ніби то мій Сашко мав би приїхати в гості».
Після панахиди в Свято-Покровському храмі в меморіальному куточку місцевої школи, що носить ім’я Олександра Ярмоліча, учні провели невеличкий меморіальний захід, на якому розповіли про коротке, але яскраве життя Героя. До пам’ятної дошки та на могилу Сашка поклали квіти, згадали, якою неординарною особистістю він був. Помолилися за упокій його душі, поплакали щиро, як за рідним.
«Можливо, Сашко був не одним із найбільш веселих моїх солдатів, але він точно був найнадійнішим. Повірте, в цей день з усіх усюд України ми приїжджаємо на вашу поліську землю зовсім недарма. Я був вражений вашими земляками ще першого разу, коли побував у Велюні. Пригадую, підійшла тоді до нас старесенька бабуся, витягнула з кишені благеньку носову хустинку, трепетно розв’язала її й протягнула мені останню двадцятку: «Візьми, синочок, й від мене на армію...» Звичайно, я відмовився. Розвернулася старенька ображено й подибала. Але поки ми гомоніли з рідними Сашка, ця ж бабуся якось примудрилася притягнути до нашої машини півмішка картоплі. Каже: «Ну, якщо гроші брати не хочете, то вже бульбочкою хоч не погребуйте». І все вибачалася, що більше принести не здужає. Тоді я зрозумів силу Сашкового характеру. Вирісши поміж таких людей, він не міг бути іншим», — розповідав колишній командир Олександра Ярмоліча.
«Кажуть, Бог забирає найкращих. Щоправда, не знаю навіщо... Сашко був справді кращим серед нас —мужнім воїном, надійним другом, чудовою людиною. Чи міг він пересидіти війну за спинами інших, як багато хто робить?
Такий, як Сашко, не міг. Навпаки, він був завжди попереду, ризикуючи собою, рятував життя своїх побратимів. Пробачте, що не вберегли його», — сказав один із побратимів Сашка.
Меморіальні заходи в місцевій школі відбулися і в п’ятницю, 31 січня, саме в день загибелі Олександра Ярмоліча. «Зима, що нас змінила...» — так назвали організатори цей патріотичний вечір.
«Ніщо в світі вже не розвіє нашого горя, але з яким щастям ми сприйняли б звістку про перемогу, щоб смерть нашого Сашка не була марною...» — сказала на прощання мати Героя.
Дубровиця
Рівненської області.
Фото автора.
