Відомо, що в країнах Європейського Союзу, куди ми так впевнено йдемо, на законодавство яких орієнтуємося, на першому плані стоїть військова і продовольча безпека. Недарма кажуть, що той, хто не годує свою армію, змушений годувати чужу. Саме тому сільгоспвиробник активно підтримується державою. І передусім — довгострокові пільгові кредити під 2-3 відсотки, дотаційні доплати за кожну тонну зерна, м’яса, молока. Якщо рік видався неврожайним, аграріям відшкодовується затрати і збитки. В Європі добре розуміють, не буде власної продукції, її доведеться закуповувати в інших країнах, витрачати значно більше коштів, створювати робочі місця не в себе, а за кордоном.

У нас усе навпаки. Не селяни виживають за рахунок держави, а держава — за рахунок селянина. Якщо кредит — то під 20 відсотків. Закупівельні ціни на зернові та технічні культури вже давно не відповідають затратам на їхнє вирощування.

Відсутній паритет цін між сільськогосподарською продукцією і паливно-мастильними матеріалами, запчастинами, технікою.

Заводи і фабрики стоять, вирізаються на металобрухт, а село тягне плуга полями. Виживають в складних нинішніх умовах, страждаючи не лише від тяжкої роботи, а й від тих, хто отримує значно більше за селянина, хто їсть його хліб, проте контролює кожен його крок і безбожно штрафує за будь-яку дрібницю. На селі вже давно не чекають милостині від природи, а просять одне, не заважайте працювати. Ухвалюйте такі закони, які дадуть можливість селянину плідно працювати і наповнювати державний бюджет не штрафами, а відрахуванням від їхніх прибутків. Та не так сталося, як гадалося. Країна йде в Європу, а податківці живуть за нормами минулого століття, так, ніби в країні не відбувається прогресивних змін. Ну ніби їх там хтось за ноги тримає.

Указ 12 червня 1995 року № 436 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки» 25 років тому прийняли в період гострої економічної кризи в країні. На той час це було актуально, адже указ забороняв тримати в касах готівку, у межах встановленої понад визначену норму, а оперативно йти на розрахунки з державою і людьми.

За чверть століття ситуація докорінно змінилася. Не ті нині закони, не ті гроші, не ті ринково-економічні відносини. Проте наші фіскальні органи діють за нормами минулого століття, мало того, удосконалюють їх на свій лад.

Прикладом є сільськогосподарське підприємство імені Кравченка, що в Яготинському районі на Київщині. Тут, на відміну від інших сіл, де зникли господарства, відсутні ферми, тракторні бригади, робочі місця, а землю обробляють чужі заїжджі дядьки, зберегли фермерське господарство. Наростили виробничі потужності, використовують нову техніку, гуртом обробляють землю. Суворо дотримуються сівозмін. Вирощують зернові та технічні культури, цукровий буряк.

До речі, це господарство — єдине в районі вирощує цукрові буряки, які є основою для забезпечення сировиною Згурівського цукрозаводу. Розвивають тваринницьку галузь. Майже 200 селян Сулимівки мають роботу і стабільну зарплату.

Тут вчасно розраховуються за земельні паї, сплачують до бюджету мільйонні податкові збори. Підтримують школу, дитячий садок, медицину, громаду.

Мабуть, саме в такі господарства, де іще можна щось зірвати, і тягнуться колони перевіряльників.

А в селі завжди можна відшукати якісь недоліки. Бо не сидять у фермерських господарствах дипломовані юристи, супербухгалтери тощо. Такими зарплатами, як на селі, їх не заманиш. Отож і варяться спеціалісти у власному соку. А закони, постанови, укази сиплються як сніг на голову.

За ними немає коли ні орати, ні сіяти, ні збирати. Тому нашим контролерам не лише б лопатою вигрібати гроші з каси, а періодично знайомити селян із новими законами, вчасно інформувати, допомагати розібратися в законодавчих процесах.

Це, мабуть, не входить у плани контролюючих органів. Бо 25 жовтня 2018 року посадовими особами Головного управління ДФС у Київській області було проведено перевірку стану касових операцій сільськогосподарського підприємства. Грубих порушень не виявили. В касі були готівкові кошти згідно з наказом Нацбанку у розмірі 32 тисячі гривень. Все було в межах норм законодавства, яке було прийнято іще 2014 року. Проте причину для штрафу знайшли — відсутній папірець, розміром із сторінку шкільного зошита з наказом про затвердження касових операцій, відповідно до нових прийнятих наприкінці 2017 року положень. Доречно зазначити, що перевірку зробили у березні 2018-го. Немає папірця — штраф.

Отже, податківці взяли за основу указ від 1995 року, добре, що не Петра Першого, відштовхнулися не від суми у 32 тисячі гривень, які на час перевірки знаходилися в касі, а приплюсували до неї ще кілька мільйонів гривень, що їх селяни отримали як заробітну плату за увесь 2018 рік. Перемножили її й наклали на господарство штраф у сумі понад 6,5 мільйона гривень. Так, ніби це не фермерське господарство, яке виживає за рахунок кредитів, а потужній морський порт з мільярдним оборотом. Добре, що порахували за один рік, а не за десять, а то довелося б збувати не лише худобу і техніку, а й усе село спродувати.

На сьогодні господарство вже витратило чималі кошти на суди, адвокатів, свідків, щоб відстояти свої права, нереальні штрафні санкції, добитися задоволення позову до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправних дій та скасування податкового штрафу.

Та є надія на те, що ця вимога буде задоволена. Нещодавно Президент України Володимир Зеленський своїм Указом № 418\2019 скасував указ 1995 року, який давав податковій можливість діяти драконівськими методами.

Остання надія селян на Верховний Суд України, який об’єднав справу з іншими подібними і подав їх на розгляд у Велику палату, що і поставить остаточну крапку у цій справі. І тоді сільгосппідприємству імені Кравченка не доведеться вирізати худобу, спродувати техніку, фураж, щоб «подарувати» податківцям 6,5 мільйона гривень, що без роботи і зарплати залишаться понад 100 чоловік, які поповнять лави безробітних у центрі зайнятості, і тоді держава змушена буде виплачувати їм значно більші суми. Ось така висока ціна одного папірця. Якщо таке продовжуватиметься й надалі, то в Україні не буде кого штрафувати, усі освоюватимуть Європейські землі, бригадами збиратимуть полуницю в Польщі чи іншу городину на європейських полях. А так не хотілося, щоб це сталося. І є надія. Бо вона, як то кажуть, помирає останньою.

Віктор СЕМЕНЯКА, заслужений журналіст  України.

Яготинський район Київської області.