Коли вперше з’явилася в пресі, Інтернеті та на телебаченні інформація про епідемію коронавірусу в місті Ухань, для мене, як лікаря ветеринарної медицини, не вистачало лише одного ланцюжка у визначенні можливого лікування цього захворювання. Щойно було з’ясовано, що імунітет до цього збудника хвороби в заражених виробляється на 4—6-й день, одразу стало зрозуміло, як протидіяти цій хворобі, і, до речі, нічого нового та складного в цьому лікувальному процесі немає.

На превеликий жаль, практично неможливо в Україні донести інформацію, як мінімум для дискусії, до тих хто повинен протидіяти коронавірусу та нести відповідальність за епідеміологічну безпеку нації.

Тепер до суті. У далекому 1989 році я особисто, працюючи головним ветеринарним лікарем КСП «Хвиля Революції» Дворічанського району Харківської області, вів боротьбу з парагрипом великої рогатої худоби, до того ж досить успішно.

На момент епізоотії ВРХ летальність телят сягала 80 відсотків. Збудник цього захворювання — РНК — геномний вірус, як і SARS-CoV-2.

Слід зауважити, що вірус — це внутрішньоклітинний паразит і специфічного лікування, крім антитіл, які напрацьовані організмом, що одужав, не існує. До речі, молекули антибіотиків мають більший розмір, аніж отвори у клітинній мембрані, а отже, не можуть нейтралізувати вірус, який перебуває всередині клітини, хоча їх за-
стосування для пригнічення супутніх бактеріальних збудників хвороб цілком можливе.

Тоді ми відбирали кров від корів, які одужали, на цій само фермі, відстоювали її та отриманою сироваткою лікували телят, фактично телятам вводили вже готові антитіла.

З огляду на те, що сироватка реконвалісцентів (корів, що перехворіли) містила специфічні антитіла, тобто лише на вірус парагрипу ВРХ і вони могли нейтралізувати лише цього збудника, то вона не тільки лікувала, а й слугувала діагностичним матеріалом: тобто в тих телят, в яких не наставало одужання, потрібно було звернути увагу на інших збудників, інші хвороби, але таких було небагато.

Медицина лікує людину, а ветеринарія — людство. Ця крилата фраза академіка Павлова підтверджує необхідність запровадження напрацьованих знань ветеринарними лікарями в медицину.

Коронавіруси — це велике сімейство вірусів, які, як відомо, викликають і звичайну застуду, і важкі захворювання, такі як Близькосхідний респіраторний синдром (MERS) та важкий гострий респіраторний синдром (SARS).

Вони є позитивно-ланцюговими РНК-вірусами, що мають вигляд корони під електронним мікроскопом.

Вірус, що викликає нинішню епідемію коронавірусу, отримав назву «важкого гострого респіраторного синдрому коронавірус 2» (SARS-CoV-2). Про це повідомив Міжнародний комітет з питань систематизації вірусів (International Committee on Taxonomy of Viruses (ICTV). Згідно з думкою вчених, новий коронавірус належить до групи вірусів, що викликав Sars (SARS-CoVs), звідси обрана назва SARS-CoV-2. Захворювання, спричинене новим коронавірусом, має назву «COVID-19» (де «СО» означає корона, «VI» — вірус, «D» — хвороба та «19» вказує на рік, в якому вона з’явилась). Генеральний секретар ВООЗ Тедрос Адханом Гебрейєс заявив про це 11 лютого 2020 року під час брифінгу з пресою на позачерговому фо-румі, присвяченому вірусу.

Препарати крові людини або тварин, що містять антитіла, використовуються для діагностики, лікування і профілактики різних захворювань. Імунні сироватки отримують від вакцинованих тварин і людей, а також від осіб, які перенесли інфекційну хворобу, в крові котрих містяться відповідні антитіла. Розрізняють діагностичні та лікувально-профілактичні сироватки.

Сироватка крові містить антитіла проти ви-значених антигенів. Їх вводять хворому в лікувальних цілях або як тимчасовий захист (для створення пасивного імунітету) від різних захворювань. Імунні сироватки на сьогодні використовують як лікарські препарати при багатьох інфекційних за-хворюваннях (правці, дифтерії, грипі) і отруєннях (яди змій, ботулотоксин).

Метод лікування кров’яними сироватками розробили наприкінці XIX століття Еміль Адольф фон Берінг, Кітасато Сібасабуро, Еміль Ру і Олександр Жан Еміль Єрсен.

Найважливішою складовою частиною сироватки крові є білки, основна маса яких представлена альбумінами і глобулінами. Активність антитіл встановлена тільки у глобуліновій фракції сироватки. Отже, антитіла, що синтезуються в організмі, — неоднорідні. З метою видалення неактивних, баластних білків, підвищення ефективності й отримання препаратів з високим умістом специфічних антитіл застосовують методи очищення і концентрування останніх. Принципи очищення сироваток засновані на виділенні з них активних білкових фракцій — імуноглобулінів — і видаленні баластних фракцій, які не є носіями антитіл. Препарати імуноглобулінів набагато перевершують за своєю профілактичною та лікувальною ефективністю препарати, що складаються з нативної сироватки.

Як запевняють китайські експерти, плазма крові людей, що вже перехворіли на коронавірус, справді допомагає вилікуватися іншим пацієнтам. Доведено — метод безпечний.

Донорський центр Нью-Йорка розпочне приймати кров тих, хто перехворів коронавірусом, щоб виділяти з неї плазму, як це робили в Китаї.

Почати використовувати плазму крові від людей, які одужали після коронавірусної інфекції, 24 березня дозволило Управління із санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів (FDA).

Сироватку крові реконвалісцентів можна вводити підшкірно, внутрішньом’язово, внутрішньочеревинно та внутрішньовенно. Але найперспективніші методи введення — аерозольний та назальний. Відсутність лікувального ефекту свідчить про іншу етіологію захворювання, і для уточнення діагнозу необхідно проводити додаткові лабораторні дослідження.

Саме при респіраторних хворобах сироватку крові краще використовувати назально та у формі аерозолів, бо за цих способів введення вдається досягти терапевтичних концентрацій у місцях первинної локалізації вірусу SARS-CoV-2.

Інгальовані антитіла починають виявляти свою дію в 20 разів швидше, ніж ті, що введені парентерально. До того ж дози інгальованих речовин в чотири рази менші. Крім того, з легень антитіла потрапляють у велике коло кровообігу через мале, минаючи печінку, і активність їх не зменшується.

Кажучи про дозування сироватки, необхідно зазначити, що на-
працьований досвід у тваринництві дає підстави вважати найбільш прийнятним назальний спосіб введення в дозі 10 мл (по 5 мл з кожного боку) двічі з інтервалом 24 години та аерозольний в дозі 6 мл двічі з інтервалом 1—2 доби залежно від стану хворого.

Одразу постає запитання: наскільки безпечне таке лікування? Відповідь лежить на поверхні: в жодній інструкції щодо використання сироватки реконвалісцентів у тваринництві немає обмежень щодо подальшого споживання продуктів тваринного походження людиною, а отже, будь-які ризики для хворих людей відсутні.

На сьогодні необхідно систематизувати всіх, хто перехворів на COVID-19 в Україні, отримати від них згоду на забір крові для приготування сироватки, забезпечивши кожну область в мінімальній потребі залежно від кількості хворих.

У жодному разі не ставлю під сумнів дієвість протиепідемічних заходів, запроваджених в Україні, методів діагностики ІФА та ПЦР, але наголошую на тому, що смертей від коронавірусу в країні не повинно бути, при цьому економічні витрати доволі низькі, а ефективність лікування може бути досить висока, та з урахуванням нездатності Європейських країн протидіяти епідемічній навалі Україна могла б, надаючи допомогу іншим, отримати як політичні, так і економічні дивіденди для себе. Діяти необхідно, не гаючи часу.

Олег СУПРУН, лікар ветеринарної медицини, доктор економічних наук, професор ХТЕІ КНТЕУ, заслужений працівник сільського господарства України.