Для багатьох українців карантин став часом не лише обмежень, а й реалізації своїх здібностей: коли не давлять численні обставини та обов’язки — тоді політ фантазії легше втілити в життя!
Івано-Франківськ живе на карантині від 12 березня. Хтось сприйняв факт ізоляції від суспільства як домашню тюрму та переживав стреси. Проте більшість скористалася тим вільним часом як можливістю приділити більше уваги родині і нарешті собі — улюбленим заняттям, саморозвитку та просто душевному відпочинку.
Мешканка Івано-Франківська Людмила Андрусяк зуміла за час карантину об’єднати всі ці можливості та реалізувала свою давню мрію. І в результаті одна з кімнат і фойє її квартири перетворилися на уявний житловий квартал!
Свого часу вона закінчила художньо-графічний факультет Прикарпатського національного університету. Працює інженером Івано-Франківського відділу комплексного проектування ДП «Укрдіпродор», проектує дороги. У вільний від роботи час малює картини. Віддає перевагу шовку. А карантин підштовхнув мисткиню до... настінного розпису.
Людмила вималювала старовинні будинки зі спогадів про Італію, де колись побувала. Архітектура неабияк зацікавила молодшого сина Богдана. Він попросив зобразити на дверях одного з будиночків табличку зі своїм ім’ям — як візитівку майбутнього приватного кабінету. Отже кожен втілив тут свою мрію.
«Стіна була однотонного жовтого кольору. І я давно мріяла її оживити. Та для такого масштабного проекту треба багато часу. А головне — щоб не давили якісь інші обставини, тоді політ фантазії легше реалізувати. А тут і чоловік Ігор — як головний замовник, і Богданчик прагнули чогось незвичного на вимушеній самоізоляції. Дітям складно всидіти вдома. Тому спільно склали концепцію майбутнього дизайну, обговорили деталі. І тоді я взялася за проект», — розповідає Людмила.
Художниця малювала ескіз вручну на аркуші паперу, опісля рисунок масштабувала та перенесла на стіну. Перспективу визначала за допомогою мотузки. На основу нанесла спочатку ґрунтовку. Розмальовувала водоемульсійною фарбою із різними барвниками. Зверху — закріплювач, щоб не вигорів колір та не змивалося зображення.
Людмила каже, що хлопці постійно її підтримували, хвалили. Від того таке натхнення було, що вони в неї вірять. Чоловік за фахом філолог, працює поліграфістом. Має відчуття пропорції, кольору, світла, контрасту. Під час роботи кожен вносив якісь зміни до проекту. Приміром, спочатку не було квітів, згодом додали сонячне світло, що йде із площі та від глядача.
«Постійно є бажання додати ще щось. Обіграла арку в зал, намалювала зверху над нею балкон. З другого боку — кут будинку. Це такий уявний світ для нас, де знаходимо щось своє. Насправді і на карантині цікаво, кожен створює мрію для себе сам. Люди втомилися від політики, від нестабільності. Та й реалії підкидають різні несподіванки. Ще рік тому якісь катаклізми можна було вважати далекими, такими, що нас не стосуються. Стрімке поширення коронавірусної інфекції змінило все, насамперед — відчуття благополуччя та спокою. Треба знаходити інший зміст. Так хочеться, щоб життєва дорога вела до чогось світлого. Як на цьому настінному панно», — акцентує художниця.
Івано-Франківська область.
Фото надано Людмилою Андрусяк.
