Торік валовий внутрішній продукт (ВВП) країни порівняно з 2018 роком знизився з 3,4 до 3,3% , але головною неприємністю став обвал індексу промислової продукції (ІПП), який «пішов на посадку» з кінця травня минулого року й у жовтні знизився на 5, у листопаді — на 7,5, у грудні — на 8,3%. За підсумками 2019-го індекс становить — 1,8%, хоча Мінекономрозвитку прогнозувало тільки — 0,6%.

Дехто з економістів зараз говорить про «інших драйверів економічного зростання», та не заперечує колегам, які закликають з’ясувати причини обвалу ІПП, аби зрозуміти, як же стимулювати реальний сектор?

Чому не димлять наші доменні печі

Експерти давно обговорюють ці проблеми, та особливо актуальною зробила тему недавня доповідь очільника Мінекономрозвитку Ігоря Петрашка, який 13 травня на засіданні Кабміну озвучив начерк економічно-фінансових планів уряду в посткарантинну добу й назвав кілька реперних точок, ставки на які таки зможуть наповнити вітрила економіки свіжим вітром. Доповідь викликала жваву дискусію. Як і чекалося, єдиної точки зору на етіологію хвороби нашої економіки ми не почули. Ряд аналітиків пояснювали падіння ІПП в основному негативними для вітчизняних експортерів зовнішньоекономічними чинниками.

Вони звертали увагу на те, що втрат зазнали майже всі країни Європи як унаслідок торгових воєн, що спалахнули у світі, так і загального зниження обсягів глобальної торгівлі. Рецесія особливо боляче вдарила по металургії, основному «валютному заробітчанину» нашої економіки.

Тільки у грудні обсяги галузі впали відразу на 10%, а в цілому за минулий рік — на 3,1%. Не кращі справи й зараз. Як повідомляє Держстат, за перший квартал обсяги виробництва продукції порівняно з першими трьома місяцями минулого року впало на 10,3%! Зокрема, обсяги виплавки феросплавів, чавуну і сталі скоротилася на 9,3%, прокату готових металевих виробів — на 13,6%, а труб — відразу на 23,3%!

Це пояснюють, перш за все, зниженням світових цін на чорні метали та рудну сировину. Ще — плановими ремонтами, що йшли відразу на кількох меткомбінатах, зменшенням обсягу перевезень металургійної продукції залізничним транспортом, викликаного тим, що в Укрзалізниці не вистачає вагонів, та, на думку металургів, неточною політикою Нацбанку. Зрозуміло, все це рикошетом вдарило по видобувній промисловості, що впала на 4,3%.

Саме стан справ на металургійному фронті й називають головною причиною падіння Індексу промпродукції та невтішних новин про ВВП.

На кого працює АПК?

Щоправда, прикрою несподіванкою для Мінекономрозвитку та багатьох експертів стали ще й стагнаційні процеси в переробній промисловості, де ІПП порівняно з першим кварталом минулого року зменшився на 4,6 пункту.

Загалом у секторі виробництва харчових продуктів показники різні. Якщо обсяги кондитерських виробів зросли на 9%, олії та жирів — на 10, а переробка та консервування фруктів і овочів дала +20%, то обсяги виробництва м’яса та м’ясних продуктів упали на 7,3 пункти, хлібобулочних виробів — на 5,3, напоїв — на 3,3, а молочних виробів — на 0,4%.

Стагнація в галузі супроводжується двома негативними трендами. По-перше, скорочується кількість поголів’я великої рогатої худоби, свиней, кіз, овець і домашньої птиці всіх видів. По-друге, минулий рік став першим в історії країни, коли імпорт продуктів харчування перевищив обсяг поставок «до столу трудящих» харчів українських виробників (51% проти 49).

Щоправда, експерти пов’язують це не стільки з падінням виробництва, скільки зі збільшенням експорту агропродукції. Але це той випадок, коли не знаєш — кричати, як у театрі, «Біс», чи свистіти й тупати ногами, коли спектакль провальний. Економічна теорія вітає будь-які збільшення експорту. Але ж значне збільшення імпорту вимиває з країни валюту. Крім того, це свідчить і про те, що наші харчовики потроху та здають національний ринок збуту іноземним виробникам.

По-третє, ряд експертів саме в «аграрній перспективі» бачать одну з головних «точок зростання» нашої економіки в сучасних умовах. Але чи «проросте» зерно цієї точки в умовах цих двох негативних чинників? Знаний економіст, доктор наук і колишній міністр економіки Богдан Данилишин пояснює, як вийти з непростої ситуації:

— Аграріям не варто гнатися за «валом», намагаючись будь-що продати за кордон якомога більше агросировини. Навпаки, варто поставити на «мультиплікаційні можливості» АПК. По-перше, нарощувати потужності переробної промисловості, щоб експортувати товари з високою доданою вартістю. По-друге, стимулювати зростання в суміжних галузях — сільгоспмашинобудуванні та логістиці.

З колегою погоджується багато інших експертів. «Якщо не розв’язати гордіїв вузол проблеми сировинного характеру нашого агроекспорту, на позитивний мультиплікаційний результат нам годі й сподіватися», — переконаний відомий економіст, доктор наук Ярослав Жаліло.

— Імпорт «з’їдатиме» менше зароблених нашими фермерами коштів лише в разі прискореного розвитку сільгоспмашинобудування та хімічної промисловості, — вважає директор Інституту соціально-економічної трансформації Ілля Несходовський. — Дуже добре, що у нас уже виробляють увесь асортиментний ряд реманенту та дрібної техніки, починають робити складну. Але все ще немає поштовху для стрімкого розвитку галузі...

Для того щоб АПК став «драйвером» економіки, потрібні інвестиції. Та гроші — найбільший дефіцит нашої економіки от уже  20 років. Окрім того, цього року ставки уряду на АПК побила погода — відсутність сезонної зими й сухі березень і квітень знищили більшу частину озимих і ярових колосових культур, і сподіватися можна хіба на просапні та овочі-фрукти.
Дискусії про «драйверів»

Але падають показники не тільки металургії та переробки. Уже який рік ми спостерігаємо стагнаційні процеси в легкій промисловості, галузі, що могла б стати пріоритетним сектором нашої економіки.

За перший квартал року з плюсом спрацювали тільки виробники шкіри та виробів із неї. За даними Держстату, ІПП у текстильному сегменті становить 95,3%, у виробництві одягу — лише 89,2, а загальний ІПП галузі — 94,4%.

До речі, по виробниках одягу сильно вдарило тогорічне рішення Міносвіти зробити шкільну форму необов’язковою. Незрозуміло, чому цьому економічно безграмотному рішенню так аплодували минулого літа.

Але, мабуть, найбільша біда — стан справ у машинобудуванні, здається, ще донедавна становому хребті промислового комплексу країни. ІПП галузі за перший квартал становить всього 85,5%. Тобто, тільки за рік, березень до березня, обсяги виробництва тут знизилися на 4,5%! Але й до цього сектор падав.

Нарешті, про головне. Тільки зовнішніми чинниками важко пояснити те, що за останнє десятиріччя частка промисловості у ВВП країни впала більш ніж на 10%.

У «ліберальних» колах це пояснюють тим, що «з’явилися нові драйвери економічного зростання». Це — торгівля, частка якої у ВВП за останні роки зросла на 10%, і сектор послуг, передусім — фінансових. Мовляв, нічого надзвичайного. Просто «незрима рука вільного ринку» сама переставляє акценти в економіці, вибрала «нові пріоритети».

З колегами не погоджується та частина економістів, яких умовно можна назвати прагматиками. Одні з них говорять про відсутність стратегії в розвитку економіки й у зв’язку з цим запитують: якщо на місце секторів, які виробляють продукцію з високою доданою вартістю, приходять послуги й торгівля, чи не курс це на перетворення країни в бананову республіку? «Хіба це наша мета?»

А відомий економіст Олексій Кущ в інтерв’ю нашій газеті говорить, що помилки Нацбанку та уряду Олексія Гончарука, зокрема Мінфіну та Мінекономрозвитку, «запустили спонтанні процеси деіндустріалізації». Відтак і маємо те, що маємо.

Ці дві точки зору хоч і протилежні, та кожна зі сторін має свої резони. У нас склалася сировинна модель економіки, а ці моделі дуже чутливі до зміни цінової кон’юнктури на ринках збуту сировини. Заплющувати очі на зовнішні чинники не вийде. Та ще більше рації мають «прагматики», коли наполягають: торгівля, послуги та стимулювання внутрішнього споживчого попиту — чинники ненадійні та нестабільні. Треба робити ставки на інших «драйверів».

Прем’єр-міністр — націоналіст!

Їх перелік знаходимо у планах уряду, які озвучив Ігор Петрашко, а Кабмін згодом представив їх на розгляд Верховної Ради й до уваги громадськості. Уряд пріоритетними галузями називає промисловість, АПК, енергетику, транспорт, інфраструктуру, ІТ і сферу послуг. Саме вони мають стати «точками зростання» економіки.

Стимулювати їхній розвиток планують за рахунок підтримки малого й середнього бізнесу. Методи — програма доступних кредитів, відома як «5, 7, 9%», запуск грантових програм, доступ малого й середнього бізнесу до держзакупівель та допомога у виході на міжнародні ринки збуту. А ще Кабмін обіцяє «регуляторну гільйотину» — так спростити дозвільні чинники, щоб малим і середнім підприємцям для заповнення документів не знадобилися послуги навіть бухгалтера.

У планах також — розвиток міжнародної торгівлі, залучення інвестицій, стимулювання інновацій та ринку праці. Всього уряд розробив 230 заходів, що мають не тільки покласти на лопатки всі економічні негаразди, спричинені карантином, а й забезпечити стале зростання.

Заходи Кабміну зараз в основному критикують. Мабуть, найуразливішою мішенню стали плани з розвитку ринку праці, зокрема заява Прем’єр-міністра Дениса Шмигаля про створення 500 тисяч робочих місць. Вона справді контраверсійна. Але й багато інших ініціатив викликали зливу критичних стріл.

Але треба відзначити й позитив: те місце у документі Кабміну, яке Денис Шмигаль назвав «червоною ниткою», що проходить крізь усю програму дій уряду. Це — «принцип пріоритету вітчизняного виробника», захист українських товарів і послуг від «імпортних альтернатив». За словами Прем’єра, це — «здоровий економічний націоналізм», який має стати всеохоплюючим.

До речі, у колах «ліберальних» економістів якраз не плани розвитку ринку праці, а саме це місце урядової програми викликало найбільше ущипливих коментарів. У колах же економістів із табору прагматиків курс на «економічний націоналізм», навпаки, тільки вітають. Зрештою, востаннє це словосполучення на Грушевського, 12/2, здається, звучало, коли уряд очолював ще Анатолій Кінах.

Потрібна Програма розвитку промисловості!

Не дивно, що критика програми Кабміну стала ще й обговоренням шляхів розвитку реального сектора економіки.

Скажімо, згаданий вже Ілля Несходовський вважає, що «драйверами» зростання мають стати високотехнологічні галузі промисловості. Передусім — ВПК. «Комплекс — один із головних постачальників валютних надходжень. Окрім якісного військового «заліза», він випускає і конкурентну високотехнологічну продукцію, яку охоче купують за кордоном. Усе ще неабиякий потенціал має наша космічна галузь. Навіть Ілон Маск визнав, що українська ракета — одна з найкращих у світі. Але ВПК потрібні інвестиції».

З ним заочно погоджується економіст Олексій Кущ, який дуже жалкує, що ми так і не зуміли розвинути програму «Морський старт», яка могла б стати потужним джерелом замовлень для нашої космічної галузі. «Але ж ще не все втрачено», — зазначає фахівець. Важливо реанімувати й авіаційну галузь, яка давно не мала держзамовлень.

Виконавчий директор «Економічного дискусійного клубу», економіст Олег Пендзін нарікає на те, що за останні десять років у нас жоден уряд «не затвердив «Програму розвитку промисловості» з акцентами на розвиток високотехнологічних, інноваційних підприємств, які виготовляють продукцію з високою доданою вартістю:

— У такій програмі мають бути передбачені всі «драйверні» сфери, визначено завдання та умови, які сприятимуть досягненню мети. Завдяки цим конкретним заходам Кабмін мав би створити рівні умови роботи для всіх учасників ринку. Досі нічого з цього зроблено не було, навіть на «рівні розмов».

І з паном Олегом важко не погодитися, адже поки деякі наші економісти радіють розвитку торгівлі та послуг, у сусідніх країнах говорять про необхідність... реіндустріалізації. Найголосніше — у сусідній Польщі, де вже давно не моляться на Бальцеровича.

Поки що невідомо, як у нас піде з «драйверами», отож має слушність економіст Богдан Данилишин, який пропонує «розпочати широку дискусію, результатом якої стане визначення пріоритетів економічного розвитку, з подальшим виробленням плану конкретних заходів».

Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.